Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Капелюх Чарівника


У морській глибіні чатував на здобич натягнутий по дну перемет Хропуся — довга-предовга волосінь з почепленими на ній гачками. Чатував уже зо дві години, а Хропся невимовно нудилася.

— Усе залежить від натягу, — пояснював їй Мумі-троль. — На кожен гачок може щось упійматися, розумієш?..

Хропся лише зітхнула.

— Але коли закидаєш вудку, на гачок начеплено піврибки, а витягаєш цілого окуня. І знаєш, що упіймався цілий окунь.

— Або нічого! — озвався Нюхмумрик.

— Або бичок, — додав Гемуль.

— Дівчаткам цього не збагнути! — підвів риску Хропусь. — Витягаймо потроху. Але не галасуйте! Тихо! Тихо!

На поверхні з’явився перший гачок. Порожній. Другий — теж порожній.

— Це лише доводить, що риба ходить глибше, — не тратив надії Хропусь. — До того ж, неймовірно велика риба… Цитьте усі!

Він витягнув ще чотири порожні гачки.

— Ото хитрюща! Всю нашу принаду об’їдає! Певно, велетенська…

Усі перехилились за борт, вглядаючись у глибину, де зникала волосінь.

— Як гадаєш, що то за риба? — запитав Чмих.

— Щонайменше Мамелюк, — відповів Хропусь. — Погляньте! Ще десять порожніх гачків!

— Скажи ще про кита, — пирхнула Хропся.

— Не насміхайся! — сердито урвав її братчик. — Тихо будьте, бо сполошите мені здобич!

Гачок за гачком влягався до скрині. Жодної рибки. Нічогісінько! Самі лише пучки водоростей та морської трави.

Раптом Хропусь скрикнув:

— О! Клює! Жодного сумніву — клює!

— Мамелюк! — верескнув Чмих.

— Візьміть себе в руки! — Хропусь намагався зберігати спокій. — Попрошу мертвої тиші! Я його тягну!

Натягнена волосінь трохи ослабла, але далеко в темно-зеленій товщі води змигнуло щось біле. Невже Мамелюкове черево?

З таємничого морського дна на поверхню наче здіймалася гора… Щось величезне, грізне, непорушне. Немов порослий зеленим мохом стовбур могутнього дерева ковзнув попід човном.

— Підсак! — зарепетував Хропусь. — Де підсак?

Тієї ж миті повітря сповнилося гуркотом та білим клоччям шумовиння. Могутня хвиля здійняла «Пригоду» на плече, так струсонувши нею, аж скриня з рибацькими снастями застрибала по палубі. І раптом знову все стихло. Лише обірвана волосінь сумно гойдалася за бортом, а розлогі кола на воді вказували шлях потвори.

— Ще й тепер наполягатимеш, що то був окунь? — процідив крізь зуби Хропусь. — Ніколи не впіймати мені такої рибини знову! І радості у житті теж більше не бачити!

— Ось тут урвалося, — Гемуль витягнув обірвану снасть. — Щось мені підказує, що волосінь була надто тонкою.

— Ох, дайте мені спокій! — з розпачем відмахнувся Хропусь, затуливши очі лапками.

Гемуль хотів ще щось додати, але Нюхмумрик застережливо копнув його по нозі. Усі притихли.

— Може, спробуємо ще раз? — несміливо озвалася Хропся. — Швартовий трос напевно витримав би.

Хропусь зневажливо фиркнув, а за хвилю пробурмотів:

— А гачок де взяти?

— Твій складаний ножик, — одразу знайшлася Хропся. — Якщо витягнути обидва леза, коркотяг, викрутку та шило, то на щось із них упіймається неодмінно!

Хропусь відняв лапки від очей.

— Чим принадимо?

— Оладками.

Хропусь якийсь час обмірковував пропозицію, інші ж затамували подих.

— Гм, якщо Мамелюк полюбляє оладки… — зрештою озвався він.

Друзям відлягло від серця — полювання триває!

Складаний ножик міцно прив’язали до троса шматком сталевого дроту, який носив у кишені Гемуль, оладку наштрикнули на лезо і закинули снасть у море. Усі завмерли в напрузі.

Раптом «Пригода» гойднулася.

— Ш-ш-ш-а! — засичав Хропусь. — Бере!

Почувся ще поштовх. Сильніший. І нарешті човном шарпнуло так, що всі покотилися долі.

— Рятуйте! — заверещав не своїм голосом Чмих. — Він нас усіх пожере!

«Пригода» занурилася носом у воду, потім випросталася знову і на шаленій швидкості полетіла у відкрите море. Перед нею бринів натягнутою тятивою трос, і там, де він зникав у глибині, розбризкувалися навсібіч білі вуса шумовиння.

Мамелюкові таки смакували оладки!

— Спокійно! — командував Хропусь. — Зберігати спокій! Усім залишатися на своїх місцях!

— Лиш би він не пішов углиб! — заклинав Нюхмумрик, забившись у куток на носі човна.

Та Мамелюк рвав навпростець у безкрає море. Невдовзі берег ледь виднівся вузенькою смужкою на обрії.

— Цікаво, чи надовго вистачить йому сили? — запитав Гемуль.

— У найгіршому разі відріжемо трос, — озвався Чмих. — Бо інакше вся відповідальність ляже лише на вас!

— Нізащо! — палко заперечила Хропся, труснувши гривкою.

Попередня
-= 22 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 34.

Останній коментар

Злата 11.04.2021

не згодна


Критик Критиков 03.04.2021

И что? Это так и надо! Я читал некоторые
книги несколько недель!


Критик Критиков 03.04.2021

И что? Это так и надо!


Додати коментар