Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Капелюх Чарівника

Мамелюк, змахнувши потужним хвостом у повітрі, враз розвернувся і знову попрямував у бік суходолу.

— Він пливе повільніше! — гукнув з корми Мумі-троль, котрий, стоячи на колінах, пильнував кільватер. — Починає втомлюватися!

Мамелюк таки втомився, але й розлютився не на жарт. Він раз у раз шарпав та смикав на всі боки «Пригодою» — здавалося, човен ось-ось перевернеться. Іноді завмирав, намагаючись обдурити рибалок, а потім з іще більшою силою збурював воду, аж хвилі хлюпали через ніс.

Тоді Нюхмумрик добув з кишені гармонію і заграв на ній мисливську пісню, решта притупували йому в такт, аж палуба ходила ходором. О диво! У ту ж мить Мамелюк перевернувся догори черевом у воді.

Ще ніколи в житті не доводилося їм бачити такої велетенської рибини! Якусь мить усі мовчки розглядали улов, а тоді Хропусь переможно вигукнув:

— Я його таки упіймав!

— Таки упіймав! — гордо підтакнула йому сестричка.

Доки друзі тягли Мамелюка на буксирі до берега, дощ припустив дужче. Сукня Гемуля промокла наскрізь, а Нюхмумриків капелюх розквацявся і втратив форму.

— У печері зараз, мабуть, дуже мокро, — озвався Мумі-троль, налягаючи на весла й хапаючи дрижаки від холоду. — Та й Мама, напевно, непокоїться, — додав він за хвилю.

— То, може, повернемося додому? — з надією в голосі запитав Чмих.

— І рибу покажемо! — підхопив Хропусь.

— Повертаймося! — й собі підтримав Гемуль. — Неймовірні пригоди часом не така вже й погана річ! Змокнути, набратися страху, самотужки виплутатися з прикрої ситуації і таке інше… Але тільки до міри!


Друзі підмостили під Мамелюка дошки і всі разом понесли його лісом. Роззявлена паща рибини була така велика, що гілки дерев чіплялися за зуби, а важезна ноша змушувала їх раз по раз спинятися на перепочинок. Дощ уже лив як з відра. Коли вони дісталися до Долини, будиночка не було видно за заслоною зливи.

— Залишімо Мамелюка тут на якийсь час, — запропонував Чмих.

— Ніколи в світі! — обурено запротестував Мумі-троль.

Вони рушили далі почерез сад, та враз Хропусь зупинився:

— Ми заблукали!

— Дурниці! — відмахнувся Мумі-троль. — Ондечки дровітня, а далі, внизу, — місток.

— То куди подівся будинок?

Дивно, дуже дивно. Будиночка Мумі-тролів ніде не було видно. Зник. Мамелюка поклали на посипаному золотистим піском моріжку перед сходами. Тобто там, де мали би стояти сходи. Натомість…

Та перш ніж продовжувати розповідь, варто з’ясувати, що трапилося в Долині Мумі-тролів, доки друзі полювали на Мамелюка.

Як уже мовилося, Мама Мумі-троля, поприбиравши в господі, вирішила трохи подрімати.

Та ще перед тим, поринувши у глибоку задуму, скрутила зібрані Гемулем рослини в клубок й ненароком випустила їх з лап просто до Чарівникового капелюха. Ліпше було їй не прибирати!

Доки вона додивлялася пообідні сни, рослини в будиночку почали буяти з чародійною силою, вихопилися з капелюха й поплазували долівкою. Довгі пагони та вуса дряпалися стінами, чіплялися за фіранки й жалюзі, пробивалися крізь щілини, вентиляційні люки та замкові шпари. У вогкому повітрі з несамовитою швидкістю розквітали квіти й достигали плоди. Велетенські вуса брунькувалися й спиналися вгору сходами, ліани в’юнилися поміж меблями, обвиваючи ніжки стола й стільців, звисали кублиськами змій зі світильників під стелею.

Дім повнився тихим шелестом, лише зрідка чулося гупання, коли нараз вистрілювала цвітом якась велетенська квітка або на килим падав перестиглий плід. Але Мамі здавалося, що то шумить дощ, вона поверталася на інший бік і спала далі.

У сусідній кімнаті Тато Мумі-троля писав свої Мемуари. Відколи він збудував причал для «Пригоди», нічого цікавого не відбулося, тож Тато натомість описував своє дитинство. Спогади зворушили його трохи не до сліз. Він завжди був незвичайною і талановитою дитиною, якої ніхто не розумів. У старшому віці його так само ніхто не розумів, і це було жахливо! Мумі-тато писав, писав, а уява малювала, як усі каятимуться у своїх вчинках, читаючи його Мемуари. Та потім він знову повеселів.

— Так їм і треба! — подумав сам до себе.

У ту мить на рукопис впала сливка, залишаючи по собі велику синю пляму.

— Клянуся власним хвостом! — скрикнув Тато. — Діти вже вдома!

Та відвернувшись від столу, побачив не дітей, а непрохідні хащі, всіяні жовтими ягодами. Він зірвався зі стільця, і на письмовий стіл градом посипалися сливи. Під стелею ворушилося плетиво галуззя, що поволі росло й тягнулося пагонами до вікна.

— Прокидайся! — заволав Тато. — Ходи сюди!

Крик Тата вихопив Маму зі сну, вона враз сіла на ліжку і вражено обвела поглядом кімнату, повну дрібних білих квіток, котрі звисали зі стелі гірляндами, помережані вишуканими зеленими листочками.

Попередня
-= 23 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 14.


Останній коментар

Максим 10:22:03

книга гарна і Т.Янсон має фантазію тільки погано те шо вона велика. Ну наприклад ти
забувся почитати на канікулах і читаєш в останній день а вона то має 36 сторінок


Діана 11.03.2019

Я думаю що книга хороша .
І у Туве Янсон хороша фантазія. :))))))


Саша 11.01.2019

Дурнуватий лише ти, замість ОБСИРАТИ
візьми і напиши. Побачимо який ти
будеш на ділі


Додати коментар