Слава ЗСУ!

— Якщо гадаєте, що я стоятиму тут півдня, то дуже помиляєтеся, — почав уже сердитися Чмих. — Неподобство або безглуздя! Старі дурні щурі, яким забракло розуму увійти в дім з головного входу!

Трясля не стерпіла образи власної гідності:

— Сам тисля щурсля!

— Ого, ще й чужоземці! — здивувався Чмих. — Ліпше покличу Маму Мумі-троля.

Він замкнув двері льоху на замок і кинувся в кухню.

— То що, попили гості молока? — запитала Мама.

— Вони розмовляють чужинецькою мовою. Годі зрозуміти!

— Ану, повтори якісь слова! — попросив Мумі-троль, який удвох з Гемулем розтирав у ступці прянощі.

— Сам тисля щурсля! — пригадав Чмих.

Мумі-мама зітхнула.

— Тільки того ще бракувало. Як мені довідатися, що вони забажали б собі на десерт в день своїх уродин чи скільки подушок класти їм під голови?

— Ми навчимося їхньої мови! — заспокоїв її Мумі-троль. — Це дуже просто! Разсля, двасля, трисля!

— Здається, я зрозумів, що вони мали на увазі, — замислено мовив Гемуль. — Вони сказали, що Чмих старий лисий щур!

Чмих почервонів по самі вуха й спересердя тріпнув головою.

— Іди й сам поговори з ними, якщо такий мудрий! — чмихнув він.

Гемуль почеберяв до льоху і покликав ласкавим голосом:

— Ласкаво просимосля!

Чупсля і Трясля виткнули голови з картопляної купи й зиркнули на нього.

— Молокосля! Добресля! — солодко вів далі Гемуль.

Урешті Чупсля і Трясля набралися відваги й почалапали вслід за Гемулем до вітальні.

Чмих, порозглядавши гостей з усіх боків, дійшов висновку, що вони набагато менші від нього. Він одразу подобрів і почав поблажливо ставитися до прибульців:

— Привіт! Приємно познайомитися!

— Дякуємосля! Нам теж приємносля! — відповіла Чупсля.

— У вассля пахнесля кавоюсля? — делікатно поцікавилася Трясля.

— Що вони сказали? — хвилювалася Мама.

— Що голодні, — переклав Гемуль. — Та хоч би навіть вмирали з голоду, не хочуть й близько бачити Чмихову мордочку.

— Можеш передати їм мої найщиріші вітання! — скипів Чмих. — Ніколи в житті не бачив таких дурнюхів! Я йду геть!

— Чмихсля гніваєтьсясля! — пояснив Гемуль. — Дурненькийсля!

— Заходьте, не соромтеся! Покавуєте з нами! — припрошувала вкрай схвильована Мама, ведучи гостей на ґанок.

Гемуль тупцяв за ними, страшенно гордий зі свого нового ранґу тлумача.

Отак Чупсля і Трясля замешкали у родині Мумі-тролів. Вони не галасували, ходили, тримаючись за ручки, і повсюдно тягали за собою свою валізку. Та коли запала сутінь, на диво стривожилися, заметалися угору-вниз сходами й сховалися під килимами.

— Що трапилосясля? — запитав Гемуль.

— Мара! — ледь чутно прошепотіла Трясля.

— Мара? Це хто? — Гемуль трохи занепокоївся.

Чупсля вирячила очі, вишкірила зуби й надулася, скільки стачило духу.

— Страшнасля! Жахливасля! — жебоніла Трясля. — Замкнітьсясля, щоб не зайшласля до хати!

Гемуль побіг сповістити новину Мумі-мамі.

— Вони навперебій торочать, що якась страшна й жахлива Мара має прийти сюди! Треба позачиняти на ніч усі двері!

— Але ж у нас є ключ лише від льоху! — стурбовано мовила Мама. — Отак воно завжди з чужоземцями!

І вона пішла за порадою до Тата.

— Слід озброїтися і присунути меблі до дверей, — не розгубився Тато. — Така страшнюча велетенська Мара може бути небезпечною. Я поставлю у вітальні ревуна, а Чупсля і Трясля спатимуть під моїм ліжком.

Але обидві вже залізли до шухляди комоду, навідріз відмовляючись покинути сховок.

Похитавши головою, Тато подався до дровітні за рушницею.

Надворі запала темна серпнева ніч, у саду шугали якісь оксамитово-чорні тіні. Ліс понуро шелестів, вилетіли зі своїми ліхтариками на прогулянку світлячки.

Хоч Татові й було моторошно, та нічого не вдієш — принести рушницю вкрай необхідно. Хтозна, може та Мара затаїлася десь за кущем! Не знати навіть, яка вона на вигляд! А що ще важливіше — яка завбільшки. Повернувшись на ґанок, він загородив двері канапою і віддав розпорядження:

— Світло не вимикати всю ніч! Кожен має бути готовий встати по тривозі. Нюхмумрик спатиме нині у будинку!

Усі перебували в прикрій напрузі. Тато Мумі-троля постукав по шухляді комоди й урочисто проголосив:

— Ми вас захистимо!

З комоди ніхто не відізвався. Тато висунув шухляду, злякавшись, чи не викрали Чупслю і Тряслю у цій метушні. Але обидві мирно спали разом з нерозлучною валізкою.

— Мабуть, і нам час до сну! — мовив Тато. — Тільки прохання всім озброїтися!

З неспокійним серцем, без угаву базікаючи, щоб заглушити тривогу, всі розійшлися по своїх кімнатах.