Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Капелюх Чарівника

У будинку Мумі-тролів помалу запанувала тиша, лише гасова лампа самітно горіла у вітальні на столі.

Годинник вибив дванадцяту. Потім першу. Кілька хвилин на третю прокинувся Ондатр, бо його притисло до вітру. Сонний, він почапав на ґанок і у великому здивуванні завмер перед дверима, перегородженими важкою канапою.

— Що за безглузді вигадки! — буркнув він, з натугою відсуваючи канапу.

Зненацька увімкнувся ревун. Будинок вмить сповнився криками, пострілами з рушниці й тупотом численних ніг. Усі збіглися до вітальні, озброєні хто чим міг: сокирами, ножицями, камінням, лопатами, ножами та граблями — і витріщилися на Ондатра.

— Де Мара? — закричав Мумі-троль.

— Яка там Мара? Це я! — роздратовано буркнув Ондатр. — Мені захотілося в туалет. Я й забув про Мару.

— То йди, але скоро! І більше такого не роби! — звелів Хропусь.

Він широко відчинив двері надвір.

І враз… усі побачили Мару! Геть усі побачили. Вона непорушно сиділа перед сходами на посипаній піском стежці й дивилася на них круглими незмигними очима. Була вона не надто великою й не надто грізною на вигляд, але страшенно бридкою і, здавалося, могла отак непорушно сидіти цілу вічність.

Це було жахливо.

Ніхто не зважився першим напасти на неї. Вона ще трохи повитріщалася на господарів і зникла у пітьмі саду. Там, де сиділа Мара, земля вкрилася памороззю.

Хропусь замкнув двері, його аж пересмикнуло від огиди.

— Бідолашні Чупсля і Трясля, — мовив він. — Поглянь, Гемулю, чи вони не прокинулися.

Крихітки не спали.

— Пішласля? — запитала Трясля.

— Спітьсля! Усе гараздсля! — заспокоїв їх Гемуль.

Чупсля тихенько зітхнула, подякуваласля, й обоє, не випускаючи з рук валізки, забилися у найдальший куток шухляди ще поспати.

— Можна йти спати? — запитала Мама Мумі-троля, відставляючи набік сокиру.

— Ти спи, Мамо, — сказав Мумі-троль, — а ми з Нюхмумриком постоїмо на чатах, доки зійде сонце. — Свою торбинку про всяк випадок заховай під подушку.

Друзі залишилися самі у вітальні, граючи в покер до світання. Решту ночі Мара не давалася чути.


Наступного ранку Гемуль зі стурбованим виглядом з’явився у кухні.

— Я розмовляв з Чупслею і Тряслею.

— У чім знову справа? — вже вкотре зітхнула Мама.

— Мара полює за їхньою валізкою.

— Негідниця! — обурилася Мама! — Грабувати крихіток!

— Не зовсім так, — заперечив Гемуль. — Усе значно складніше. Схоже на те, що валізка належить їй.

— Гм, — замислилась Мама Мумі-троля, — це справді ускладнює справу. Треба поговорити з Хропусем, він уміє залагоджувати всілякі непорозуміння.

Хропусь виявив величезне зацікавлення.

— Тут особливий випадок, — поважно мовив він. — Треба скликати нараду. Хай усі зберуться о третій годині під кущем бузку, щоб обговорити це питання.

Гарне й тепле пообіддя повнилося пахощами та дзижчанням бджіл.

Садок, розквітчаний барвами пізнього літа, був схожий на букет нареченої.

Гамак Ондатра натягнули між кущами, а збоку почепили плакат: ОБВИНУВАЧ МАРИ. Хропусь власною персоною сидів на скрині у перуці з деревної пряжі, чекаючи, доки всі зберуться, — здалеку видно, хто суддя. Навпроти нього, відгороджені буком, сиділи Чупсля і Трясля, смакуючи вишнями, й неважко було здогадатися, що то лава підсудних.

— Дозвольте мені бути їхнім обвинувачем! — наполягав Чмих (ніяк не міг вибачити Чупслі і Тряслі образи, коли вони обізвали його старим лисим щуром!).

— У такому разі я візьму на себе захист крихіток, — заявив Гемуль.

— А я ким буду? — не хотіла залишатися осторонь Хропся.

— Голосом народу, скажімо, — запропонував Хропусь. — Родина Мумі-тролів виступить у ролі свідків. Що ж до Нюхмумрика, то він може вести протокол судового засідання. Але за всіма правилами!

— А чому, цікаво знати, Мара не має адвоката? — не вгамовувався Чмих.

— У цьому немає потреби, — гостро відрізав Хропусь. — Правда на її боці. Готові? Починаємо!

Він тричі гупнув по скрині молотком.

— Розумієшсля, що тут дієтьсясля? — запитала Чупсля.

— Анітрохисля! — відповіла Трясля й плюнула вишневою кісточкою в суддю.

— Висловити свою думку зможете тоді, як вас про це попросять, — стримано зронив Хропусь. — Відповідати на запитання лише «так» або «ні». Нічого більше. Перше запитання: Кому належить валізка — вам чи Марі?

— Таксля! — вигукнула Чупсля.

— Нісля! — вигукнула Трясля.

— Запиши: суперечать самі собі! — крикнув Чмих.

Хропусь голосно постукав молотком до скрині.

— Прошу тиші! Востаннє запитую, чия валізка?

Попередня
-= 27 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 34.

Останній коментар

Злата 11.04.2021

не згодна


Критик Критиков 03.04.2021

И что? Это так и надо! Я читал некоторые
книги несколько недель!


Критик Критиков 03.04.2021

И что? Это так и надо!


Додати коментар