Слава ЗСУ!

— От хто живе без печалі і воздихаиія. Ех, таким тільки й життя! — подумав сам собі Кармелюк і взявся за клямку дверей.

У корчмі не було нікого, один тільки молодий жид за прилавком напружено поглядав па двері. Побачивши Кармелюка, він зробив якийсь непевний рух і ту ж мить заговорив швидко й плутано:

— Ой-ой! Як рано пан устав! Чого панові? Меду, горілки чи пива — все є... Ой-ой! Все є!

— Дай склянку горілки та закусити чого-небудь... промерз.

— А здалека пан їде?

— Заблудився в лісі...

— Ой мамеле!.. Пан виїхав уночі з дому під така заві-рюка? Ой вей, така завірюка!..'Зараз, зараз, в тен момент,— перервав шинкар сам своє базікання, помітивши, що Кармелюк сердито нахмурив, брови.— Ось горілка,— поставив він перед Кармелюком кварту,— а закусити зараз принесу...

— Та ти не барись! — суворо обізвався Кармелюк.—Хліба та сала: мені хутко.

— Хліба та сала,—повторив шинкар з таким виглядом, ніби йому запропонували вчинити щось дуже ганебне,— хліба та сала! У мене для пана є чогось особливого! Чогось особливого! — мовив удруге він, підіймаючи вгору вказівного пальця і, хутко окрутнувшись, вийшов з кімнати. Минуло чверть години, півгодини, а шинкар усе не повертався. Кармелюк хотів уже був устати й податися слідом за хазяїном, коли двері рипнули і в хату ввійшов знову шинкар. В мисці він ніс жирний кусень буженини й свіжу паляницю.

— Вибачайте, пане ласкавий,—жінка десь закинула ключі, але проше попробувати кусень цієї буженини... цм... цм...т— зацмокав він губами,— це чогось особливого!

Кармелюк мовчки заходився їсти. Тим часом прислужливий корчмар поставив Кармелюкові ще й великий ківш пива. ,

Кармелюкові стало душно, тіло його неначе розімліло геть. Воно вимагало хоч короткого перепочинку...

Кармелюк знав, що вже треба їхати й далі, а тим часом його охопило якесь оціпеніння. Він нічого не думав, не згадував, а 'Тільки відчував утіху від тепла й ситості. Не поспішаючи вийняв він з кишені кисета й люльку, натоптав

її тютюном, викресав вогню ї задоволено затягся їдучим димом.

Тим часом двері відчинилися. Кармелюк оглянувся, але зараз же й заспокоївся: до шинку зайшов худий чоловічок у полатаній свитині й рудій шапці, з якої висіли клапті. Підійшовши до прйлавка, він зняв з голови шапку й,' низько вклонившись, заговорив з шинкарем про щось найпри-нижеиішим, благальним тоном.

Кармелюк не звернув уваги на їхню розмову. Обкутавши себе хмарами синього диму, він тішився кейфом ³³. У свідомості його тільки й залишався ясним дразливий, вогненний погляд молодиці та її блискотливі зуби.

Тим часом розмова мія^ чоловічком і шинкарем почала набирати крутого топу...

— Ну, ти, моїііигиііе,— закричав еврей так голосно, що Кармелюк стрепенувся й мимоволі прислухався до розмови,— або ти з глузду з’їхав, або що? Тобі наборг відро горілки! Тобі, паршивому харпакові?! Та хто ж тобі повірить?! Хіба кожний добрий єврей не знає, що ти найгірший, найпаршивіший харпак, що в тебе немає ні поля, ні городу, ні хати й, крім жінки, немає ніякої худоби! Ні гуски, ні навіть курки! А тобі відро горілки?.. Наборг! Ой-ой, добрий гешефт!!

— Змилуйся, Лейзаре, заставлю все!

— Ти, ти заставиш! — гарячкувався Лейзар.— Ну що ж ти заставши? Ну що в тебе є? Дірява свитка, чоботи без халяв? Шапка без верха?!

— Одроблю...

— Ти одробиш? Чи, може, жінка твоя? Хороша робота,, добра робота, мені такої роботи не треба!

— Потрошку, Лейзаре, потрошку...

— Ой, вей! — вискнув Лейзар і навіть одсахнувся.— Навіщо мені той чортів клопіт! _ч

— Та на бога, Лейзаре, ти ж сам батько, подумай, що ж мені робити?..—заблагав так жалісливо селянин, що Кармелюк відчув надзвичайний жаль до цього нещасного, обірваного чоловічка, та на Лейзара жалісливе благання селянина справило цілком протилежне враження.

— Що робити? — відповів він, нахабно сміючись.—А почастуй кожного склянкою води. Вода — здоровий напій. Ой вей! Набагато здоровіший за горілку.

— А дозволь тебе, чоловіче добрий, спитати, якщо можна, навіщо це тобі так потрібне ціле відро горілки, що не

соромишся навіть запобігати ласки в поганого парха? — встряв до розмови Кармелюк.

— Ой паночку ласкавий! — обернувся до нього чоловік і заговорив, витираючи полою червоні очі: — Дав господь уночі сина. П’ятеро дітей було в мене, і всі померли... а ось послав бог радість. Оббігав я все село, і піхто не хоче за кума йти, а чому не хочуть? Бо бідний харпак, бо не сподіваються, що й горілки відро поставлю... Ой боженьку, доведеться дитині моїй без хреста на той світ іти...— Селянин уткнувся обличчям у рукав своєї свитки й безпорадно заплакав.

---

 33 Безтурботним відпочинком.