Слава ЗСУ!

— Зараз, зараз... все зроблю, заходьте, пане милостивий.

Чоловічок розчинив ухідні двері й, знявши шапку, низько вклонився Кармелюкові.

Кармелюк увійшов слідом за ним до сіней, а потім і до великої, зовсім порожньої хати; в ній не було й найменшої ознаки того, щоб тут жили коли-небудь люди. ІІі одного горшка, ні миски, ні ганчірки на лаві, не було навіть ікон. Велика піч була холодна як лід; не тільки вогню, ба навіть і попелу не видно було в ній.

Кармелюк оглянувся з подивом навкруги і промовив з легким свистом:

— Гай-гай, чоловіче божий, та як же ти живеш, що в тебе ні горшка, ні покришки... Та де ж дружина?

— В тій хаті, через сіни... Ми тут і не живем, а там,— поспішно пояснив чоловічок,— та ось зараз узнаю, як жінка, поділюся з нею радістю... Може, й пан не відмовиться зайти.

Чоловічок вийшов у сіни, щільно зачинив за собою двері й за хвилину вернувся назад.

— Заснула, паночку,— промовив він тихо,— допіру тільки втихомирилася... шкода будити...

— Та й нема чого,— спинив його Кармелюк.— А де ж дитинка?

— Баба понесла до попа наректи.

— Коли б вона часом ще до церкви не подалася,— сказав з досадою Кармелюк.— Ти, брате, поспішай, мені ж баритися не можна.

— В ту ж хвилю, ось тільки затоплю, збігаю по куму, та й до батюшки.

— Та попроси панотця, щоб завітав сюди, я грошей не пошкодую.

— Зараз, зараз!

Чоловік заметушився, приніс оберемок соломи, запалив у печі й побіг по куму.

Кармелюк сів на ослоні. Його починала розбирати якась незрозуміла тупа досада. І навіщо він погодився їхати на хрестини? Чи не простіше було б дати чоловікові червінця? З червінцем він знайшов би собі і п’ять пар кумів. А тепер почнеться морока! Баба, либонь, піде з дитиною до церкви, піп не захоче до відправи хрестити, а відправа довга, та ще хресний хід, потім захоче й панотець розговітися, відпочити. А потім наб’ється гостей: день святковий... а пани в Головчинцях можуть прошохати.

— Ех, падав же мені нечистий! — прошепотів у досаді Кармелюк і, спертись ліктем па стіл, схилив голову на руку.— А на серці так уже ж погано, паче там сто котів шкребеться, не до людей зовсім! Та й у голові щось шумить! — Тьху, ти! — зітхнув він голосно: — Зовсім погано... і нудно якось. Небагато, здається, й випив: склянку горілки й ківш пива, а он як розібрало!

Кармелюк провів рукою по чолі й оглянувся навкруги: голова дуже боліла, перед очима почали плавати зелені кола, все тіло якось обважніло.

— Добре було б поспати,— подумав він, потягаючись... і нараз перед його очима немов блиснули вогненні очі молодиці й її білі блискучі зуби...

XXXI

*

— Що ж-це, так і справді засну,—промовив Кармелюк уголос і тріпнув головою.— Ага, ось і кума,— в сінях почулася хода,— ну, охрещу та й скоріше в дорогу.

Двері справді відчинилися, і до * хати ввійшов господар у супроводі гарненької, гостроносенької молодички, тоненької й верткої.

— Ось, пане, й кума, не прогнівайтесь, кращої це знайшов,— сказав він, знову вклоняючись Кармелюкові.

— Та кращої не треба, де ти й знайшов таку кралю? —

люб’язно відповів Кармелюк, підводячись з місця і вклоняючись молодичці. .

— Ласкавий пап сміється з мене, бідної,— кокетливо потупила оченята молодичка.

— Нехай з мене так посміється доля, коли брешу!

— Знаємо, знаємо вашого брата! — лукаво посміхнулася молоденька кума.—А що з таким кумом не гріх буде й чарочку випити, то це правда.

— А тут якраз і горілка, й закуска є! — пожвавівши, весело обізвався господар.— Я зараз і принесу.

— Не годиться до хреста,— спинив був його Кармелюк.

Але господар тільки махнув рукою й заявив авторитетно:

— Для знайомства з кумою й закон велить,— і вибіг з хати. Він повернувся з пляшкою горілки й поставив її иа столі, кивнувши кумі: — Ану, кумцю-голубко, допоможіть закуску внести!

За хвилину на столі з’явилися й миски з пирогами, і ковбаси, і сало, і буженина, і солоні огірки, і пляшечка запіканки, і палянички. Все це вносили й розставляли на столі господар і вертка жіночка. _ч

— Ого-го, куме! — здивувався Кармелюк.— Та в тебе призацасено на цілу роту солдатів.

— Кума, спасибі, принесла,— закивав головою господар.— Сказано, як бог кине на чоловіка оком, то щастя йому в усі вікна полізе.

— Що правда, то правда! — підхопила молодичка.— От на світанку забігав ти до мене, плакав, що піхто по хоч (і в куми йти, а тепер ось і Охрім, і Степан набиваються м другу та в третю пару. Щасливий твій синок буде, Іване!