Слава ЗСУ!

Кругом було тихо й безгомінно.

Глибокий стогін вирвався з грудей Олесі, і, гамуючи ридання, вона впала обличчям у траву...

Хвилину простояв Кармелюк, вагаючись, одну хвилину, але вона здалась' йому вічністю... Екіпаж стояв усе ще коло воріт, Янчевський несамовито лаявся й доводив своєму фурманові, що він, Фабіан, і дурний, і лінивий, і єхидний, як гадюка, що його, підлого хлопа, слід отут же одшмагати, та так, щоб усю шкуру спустити... Янчевський своєю польською мовою хотів переконати фурмана в справедливості цього заходу, але той уперто мовчав і, як видно, не погоджувався з думкою свого пана, а пан шаленів ще дужче. Цікава челядь судді збігалася звідусюди на крик пана пре-зуса, і, поскидавши шапки, зупинялася на пристойній відстані... Проминути цей строкатий гурт не було ніякої можливості. Треба було йти просто мало не на самого Янчевського, який стояв коло хвіртки, і йти при повному місячному освітленні. Голос судді: «Дозвольте, пане, я вас

і познайомлю»,— вивів Кармелюка з оціпенілості й примусив кинутися в самий вогонь. Насунувши на чоло капелюха й звівши комір плаща, Кармелюк подався вперед, ніби не дочувши слів судді; на щастя, Янчевський у цю мить старанно оглядав вісь і не звернув уваги на пана, що проходив • мимо„.

Коли ж гладкий суддя, засапавшись, близько підійшов до Янчевського, то поважного гостя, якого він хотів представити, не було вже видно...

Суддя поспішив одвести Демосфена до свого кабінету; там зустріла його й дружина судді, пані Агата; в легкому, ефірному вбранні, в локонах і в піднятій на високий гребінь зачісці вона була пікантна й приваблива. Янчевський, побачивши її, розм’як і підлетів до ручки.

— Я на пана сердита! — простягла руку суддиха, відкинувши голову назад.

— О горе! Чим я міг прогнівити пишну королеву?

— Яка я королева? Ей пане, не лукав! — засміялася Агата й посварилася на Янчевського пальцем.

— Правда, пшепрашам! — буцім злякано схаменувся Демосфен.— Не королева, а богиня... Присягаюся цілим Олімпом! Зевс при пані Агаті й не подивився б на Кліо...

— А пан, коли б він був Зевсом? — примружила очиці Агата.

— Розігнав би усіх німф і богинь...

— І навіть Данаю? — підкреслила вона.— Правда, на землі вона носить ім’я, подібне до рози ⁴⁴...

Янчевський почервонів, але за хвилину оговтався й відповів жартівливо:

— Роза, пані, прекрасна квітка, хоча й з колючками, і це не новина, але щоб лілія мала приховані колючки,— то це дивовижно.

— А пан хотів би, щоб усі квітки не мали колючок?

— Натурально!

— Та годі вам жартувати,— перервав, нарешті, словесну баталію суддя.— Справа серйозна... навіть можна сказати — надзвичайної важливості... то не до жартів. Ось папір про цього гаспида Кармелюка! Я пана презуса повідомив позавчора і ще вчора чекав йогомосць... та аж ось на превелику силу... Де пан був?

Янчевський на хвильку зніяковів.

— Почувши цю новину,— почав він,— я теж мусив ужити деяких заходів... сповістити деяких людей про потребу обережності.

— Даю слово,— зареготала Агата,— що пан був у маршалка' й повідомив пані маршалкову, стиснувши серце, п’янку радість.

Щоки Янчевського густо почервоніли; очі його заіскрилися.

— Пані помилилася,—злісно кинув він.—У панства Фіг-нер я не був, а був у пана Пігловського,— це primo, a se-eundo — звістка про появу розбійника не може бути радісною.

— Панство Фігнер гостювало, я знаю, якраз у цей час у пана Пігловського,— це primo, a secundo...— протягла Агата й, заглянувши близько в очі панові Янчевському, розреготалася і втекла.

— Пустунка,— мовив добродушно суддя.

—■ Гм... так... Але з роздвоєним язичком,— додав чи то жартівливо, чи то ущипливо Янчевський.

Суддя поморщився й поспішив змінити тему розмови.

— Поговорімо краще про Кармелюка, а то гості нам перешкодять... У мене ж сьогодні дябелка...

— О! Це, либонь, принадніше, аніж пересуди про пса...

— Принадніше, якщо не боїшся, що ззаду тебе схоплять за литки.

— Стриножимо звіра! — хвалькувато вигукнув Янчев-ський.— Я маю певні вісті, що він тут, поблизу, ховається в нетрищах. Поставимо пастку й піймаємо... Раз уже він був у моїх руках, то і вдруге не вислизне!

— Але де його шукати? ' ’ . ■

— Треба обнишпорити всі найближчі ліси й зробити це негайно, поки він не встиг ще набрати банди... Я пропоную, пане суддя, влаштувати громадську облаву,— всім вирушити!

— Ну, куди мені?! — відгукнувся з крісла поблідлий суддя.