Слава ЗСУ!

Обмацавши її, я одразу наткнувся на залізні скріплення,..

То були двері... Чи повірите, панове, що від радості я мало не зомлів?.. Але тут же страшенний *жах охопив мене втрете... З глибини коридора до мене виразно долинули перегуки й крики хлопських голосів.

— Єзус-Марія! — скрикнула Агата, затикаючи вуха.

— Далі, пане, на бога! — нетерпляче кинула Розалія.

Всі навколо збентежились, але Демосфен і не думав поспішати; витримавши паузу, він провадив:

— Голоси наближалися, я натиснув з усієї сили на двері: вони були замкнені.

— Але як же ти врятувався від тих збойдів? Кажи, пане, скоріше! Не муч! — скрикнув, утративши терпець, мар-шалок.

— З жахом я пригадав, що всі ключі зосталися в моєму кабінеті,— розповідав Демосфен,— а голоси тим часом швидко наближалися! Я почав штовхати двері, натискувати на них плечем... Одчай подвоїв мої сили, але все ж таки сили заліза я не міг подолати! Серед хлопських голосів я виразно відрізняв уже голос того антихриста: було очевидно, що хвилин через десять вони наздоженуть мене...

— Ай! — вискнула Агата.

— Як ось,— Демосфен уповільнив свій голос,— крики се

ред хлопів посилилися, неначе в погріб прибула нова юрба, і потім почали віддалятися. «Очевидно, мучителі мої подалися в інший бік»,— мигнула в мене думка, і тут же відразу, ніби хто шепнув мені па вухо, я вгадав, що двері замикалися не на замок, а на засув... Обмацавши рукою стіну, я легко знайшов засув, потяг його з усієї сили, засув тихо заскрипів. _;

— Ох, слава пану Єзусу! — зашептали довкола слухачі...

— Через хвилину я вже був на волі, в темному яру, далеко за моєю садибою,— оповідав Демосфен.— Яр цей перетинає невеликий ліс, який близько підступає до мого дому. Розраховуючи, що коли розбійники нападуть на мій слід, то кинуться далі в глибину розшукувати мене, я з усією можливою для мене швидкістю кинувся назад до узлісся й, вибравши тут найбільш гіллясте дерево, виліз на нього й вирішив сховатися в листі, але доля нагородила мене за всі муки: на вершині липи,—* а то була липа,—виявилось велике дупло, в якому я й умостився зручно й безпечно. Та ба! Мені довелося бачити на власні очі заграву пожежі мого рідного гнізда. Я мовчки дивився на все це, як Нерон на пожежу Рима⁴⁵, і не міг нічого вдіяти! — сумно мовив Янчевський і змовк.

— Але чого так журитися за будинком!—досадливо перебив його Пігловський.-—Слава богу, що сам цілий зостався, але розбійники,— чи не бачив ти, пане, пішли вони звідти? Шукали тебе? Чи зосталися там?

— Повз мене ніхто не проходив... Мабуть, вони погналися в хибному напрямку... Я просидів до пізнього ранку в дуплі, не заплющуючи очей і щохвилини ждучи, що за мною гнатимуться, і коли день, за моїм розрахунком, уже наблизився до хлопського обіду, спустився з мого сховища, вибрався на дорогу і, обминаючи ліс і село, кинувся, скільки моїх сил, по великій дорозі до вас... Верст за п’ятнадцять од вас, коло Митищ, я зустрів хлопчака, який скакав на селянській конячині; я одбив у нього конячку, вискочив на неї без сідла і ось примчався до вас.

XLIV

— Нечуване лиходійство! Треба вжити найенергійніших заходів! Це бунт! Гайдамаччина! Повідомити до Кам’янця, щоб сюди вирушило все військо! — почулися вигуки з усіх боків.

— Ні, панове,— спинив усіх маршалок,— перш за все ми повинні знайти неприступні захистки для своїх родин і майна, бо ніхто з нас не гарантований навіть на один день від нападу того лиходія.

Слова пана маршалка зустріли схвальним шепотом; але в цей час Демосфен просткг свою руку й промовив поважно:

— Панове, прошу слова! .

Всі миттю замовкли.

— Панове,—заговорив він, підводячись у кріслі,— перш за все прошу вас бути дуже обережними, щоб те, про що я хочу вам сказати зараз, не стало відоме нашим хлопам, гадам потаємним, готовим видати нас щохвилини тому виродкові й грабіжникові. Отже, ласкаве панство, прошу вас, станьте на деякому віддаленні, ніби прогулюючись собі в саду і в покоях, щоб устерегти нас від наших шпигунів.

Коли розпорядження Демосфена було виконане, він підвівся з крісла й заговорив, понизивши голос:

— Панове! Я звертаюся до вашого шляхетського гонору й старопольської мужності. Саме провидіння, яке зібрало нас тут у такому числі, дає нам можливість негайно піймати злочинця. Він тут, він уже в наших руках. Треба тільки оточити його, зв’язати й розправитися своїм власним шляхетським судом!

І Демосфен розповів усім слухачам своїм про Кармелю-кове розпорядження, яке він чув з каміна,