Слава ЗСУ!

— А скажи мені, чоловіче добрий, як це Янчевський довідався про те, що я засів у цьому місці? — недовірливо допитувався Кармелюк.

— Іване, Іване, не розпитуй, дід каже правду! — вхопила Уляна Кармелюка за руку.— Янчевський міг почути все, коли сидів, заховавшись у своєму покої, в димарі...

— Пранда, ній міг почути все й підіслати сюди до нас кого-небудь, щоб виманити па узлісся!.. Ну, діду, пробач: лякана ворона й куща боїться: обіцяєш ти нас вивести, то не нарікай, коли я тобі, на всякий випадок, аркан на шию накину, і якщо ти надумаєш крикнути або...

— Роби, як хочеш,— перебив Кармелюка старий,— тільки не гайся, бо разом з вами загину і я.

Кармелюк накинув на шию старому аркан, - звелів Яв-тухові держати його міцно і при найменшому підозрілому рухові старого, при першому покрику в одну мить зашморгнути петлю. Руки дідові були зв’язані за спиною; за ним ішла Уляна, так що коли б старий і надумав тікати, то це йому ніяк не пощастило б. Кармелюк пішов попереду.

В лісі вже досить повидніло й можна було без труднощів розпізнавати дорогу.

Всі йшли мовчки, чуйно дотримуючись обережності: суха гілка не тріснула ні в кого під ногою. Після півгодини такого напруженого ходу Кармелюк зупинився.

— Стійте тут,— звернувся він до своїх супутників,—далі йти небезпечно,— я вилізу на дерево й обдивлюся. Наглядайте за дідом якнайпильніше, й коли що...

— Будь спокійний, батьку,— відповіли разом Уляна і Явтух.

Хутко виліз Кармелюк на верхівку дерева й глянув у той бік, де Кругляк розділявся вузькою смугою просіки з несходимим Гайдамацьким лісом. Глянув і скрикнув глухо: вздовж усього узлісся з цього боку чорніла звивиста смуга.

«Пізно! Обійшли!» — ці два слова вдарили його по серцю, як два важкі удари молота. Та Кармелюк не розгубився. Свідомість смертельної небезпеки й безвихідності свого ста-новшца немов подвоїла його сили і вмить розбудила всю не-чувану енергію героя.

«Чи обійшли весь ліс, чи тільки зайняли це місце, найзручніше для втечі, і підіслали нам старого, щоб виманити нас сюди на узлісся? — почав він швидко міркувати.-— А якщо й тікати,— вийти неможливо; кругом з усіх боків ліс оточений степом... Верст на п’ять ні хутора, ні села... А в панів ,:оні... безперечно, вони розставили кругом сторожу... Але так чи так, треба тікати!» — Кармелюк швидко зліз із дерева.

— Іуда! — накинувся він на старого.— Так ось як ти хотів урятувати нас? Вивести на узлісся просто в зуби панам?

— Святий боже! — скрикнув з непідробним жахом старий.— Вони вже обійшли ліс? Ну, то тепер ми всі пропали! — додав він беззвучним, сповненим розпачу голосом.

— Пропали/та, може, не всі,—прошипів Кармелюк, вириваючи з,рук Явтуха вірьовку. Але раптом до з’юрмленого гуртка людей виразно долинув слабий звук ріжка. Всі мовчки переглянулися... Вірьовка випала з Кармелюкових рук...

Панове,— промовив він затремтілим голосом,— нагоничі зійшлися. Облава почалася.

XLV

Якусь хвилину всі стояли нерухомо, пригнічені жахливим відкриттям, і тільки владний окрик Кармелюка «Назад!» — вивів їх із заціпеніння.

Обложені кинулись услід за Кармелюком до покинутого сховища. За чверть години вони вже були там. Дід прибіг разом з ними. Тепер уже було видно всім, що він прийшов сюди не для того, щоб видати їх панам, а для того, щоб остерегти від страшної небезпеки.

— Ну, діду, прости,— промовив Кармелюк, важко переводячи подих,— не повірив я тобі зразу, навчило горе й своїх людей боятися, а от тепер і ти пропадеш з нами.

— Що там про мене! Я й так натерпівся на світі! Думай, батьку, як самому врятуватися. Янчевський не помилує...

— У! Стонадцять чортів! — скрикнув Кармелюк, блиснувши налитими кров’ю очима: — Краще самому дияволу кинуся в зуби, а йому нізащо!! Слухайте,— звернувся він до всіх,— чи хочете ви зразу віддатися ворогам у руки, чи згодні випробувати ще раз лукаву долю?

— Кому охота самому лізти під батіг! — усміхнувся дід.

— Наказуй, усе зробимо,— одривчасто відповіли Явтух і Уляпа.

«— Так слухайте ж,— промовив Кармелюк коротко й глухо,— всякого, хто попадеться в лісі, пани схоплять: вони нагнали людей, оглянуть кожне дерево... Звідціля вже не вийдеш... Щоб урятуватися, треба вибратись на узлісся.

— Так, батьку,— погодився Михайло.— Але як вибратися? Кругом нагоничі.

— Самим приєднатися до них!

— Вони ж стоять усі на узліссі; як побачать, що ми йдемо з глибини, одразу кинуться... та й упізнають.

— Переодягтися!

— В що? — перебила Уляна.— 3 нами весь панський одяг...