Слава ЗСУ!

Ключник кинувся чимдуж виконувати наказ пана, і за хвилину перед оскаженілим Пігловським стояв спокійний, трохи зблідлий Кармелюк.

Цей спокійний вигляд кріпака ще дужче розлютив пана.

— Собака! Як ти смів пускати бидло в заповідний ліс?

*■— 3 панського дозволу.

— Брешеш, псе! Не в ліси Гончан, куди й миша не сміє заглянути.

— Збір сушняку не заважає панській забаві...

>- Забаві?! — обірвав його, побагровівши, Пігловський.—¹

Ти ще смієш базікати? Та я самого тебе накажу зацькувати зараз же, як ведмедя... Зацькувати для забави чесного панства!

— Життя моє — лише в руках царя,— відповів з гідністю Кармелюк.

— Канчуків сюди! Зв’язати! Я покажу тобі! Закатую! —< закричав, тупаючи ногами, Пігловський.

Два конюхи кинулися на Кармелюка з-за спини, але він тільки труснув плечима, і обидва одлетіли набік, не ' встоявши на ногах.

— Сто дяблів!! прошипів Демосфен.

Двісті канчуків йому! Триста! заревів Пігловський, осатанілий до останньої міри від несподіваного опору хлопа.

На знак ключника з узлісся підскочило кілька конюхів з нагаями.

Кармелюк поблід так, що й губи його стали зовсім білі.

» Бога ради, пане! *** промовив він глухо.—Карай, як хочеш, чим хочеш, але душу мою пощади... Раз тільки може підвестися на мене рука... раз...

— Ти ще мені читатимеш йотації? Чого стали? — прикрикнув Пігловський на конюхів.— Валіть його!

Ключник кинувся перший на Кармелюка. Батіг свиснув у повітрі, але Кармелюк з такою силою вхопив ключника за руку, що той, голосно скрикнувши, впав на коліна.

Цей вчинок Кармелюка викликав серед панства щонайбільше обурення; всі загули відразу, як гніздо розлютованих ос. А пан Хойнацький, неабияк перелякавшись, непомітно для інших одретирувався до прив’язаних на узліссі коней.

— Зашмагати бидло на смерть! — затупав ногами Пігловський.

Кармелюкові очі блискали диким вогнем.

— То нехай же підступить хто перший,— промовив він повільно, але в тоні його прозвучала така погроза, що конюхи, які добре знали силу Ка:рмелюка, мимоволі позадкували.

— Але то правдивий бунтар! — скрикнув пан Янчев-ськйй.— Він збунтує нам усю округу!..

— О, так, так, вельможне панство! — застогнав ключник, підтримуючи вивихнуту руку.— Він збунтує всю округу, ВІТІ поперерізує всім горла!.. Справдешній, вельможне панство, розбійник!

— Продати його к бісу! — почулися кругом гнівні голоси.

. Хто таку гадину купить? — сказав Пігловський, дул?о збентежившись від останніх слів ключника.— Закувати в кайдани збойцю... і відправити в Сибір!

— Не турбуйтеся, пане коханку,— шепнула йому ніжно Доротея,— я куплю хлопа...

—- Пані! Схаменіться!.. Він ще підпалить вам Вівсяники.

— Не боюсь. Треба вміти обійтися... і ведмедя приручають. Я пропоную панові за хлопа моїх вовкодавів.

— Пречудово,— погодився Пігловський, простягаючи Доротеї руку.— Вірний пес надійніший за бидло!

VI

Довідавшись од челяді про нещастя, яке спіткало Кармелюка, Маринка прибігла, мов несамовита, на панське дворище і, ридаючи, впала до ніг свого дорогого чоловіка. А дід від приголомшення не міг устати: йому одібрало иоги. Вся челядь обступила нещасну сім’ю, так несподівано, так несправедливо розбиту навіки хвилевим спалахом панського гніву. Жінки голосно плакали, чоловіки сумно хитали головами та, боязко оглядаючись кругом, кидали понуро уривчасті фрази. Всі відчували, що горе, яке впало на цю сім’ю, це їхнє спільне горе, з яким не може примиритися людська душа.

Сам тільки Кармелюк сидів мовчки, не мовляючи й слова; тільки холодна мов лід рука його стискувала до болю руку дружини, та груди високо підіймалися. А очі з-під навислих брів дивилися так похмуро, так страшно, що мимоволі дрож проймав усякого, хто гляне на них.

— До пана... до пана біжи! — заговорили, нарешті, люди, намагаючись отямити ошалілу Мариику.— Проси, щоб і вас продав з усією сім’єю, щоб хоч укупі були!.. Та й перед панею впади на коліна, благай і її, щоб купила... І вона ж сама — жінка, може, змилосердиться, пожаліє...

З одчаєм людини, яка все в житті втрачає, кинулася Мариика в панські покої. Лакеї допустили її до пана, хоч ризикували відповісти за те своїми спинами; але і в дворі,

і. в селі всі, як один, ладні були потерпіти за Кармелюка.

Заливаючись слізьми, впала Маринка на коліна перед паном. Вона ловила його руки, вкривала поцілунками ноги й благала, і заклинала його богом святим не розбивати сім’ї, а запродати дітей і її вкупі з чоловіком.