Слава ЗСУ!

Кармелюк силоміць уклав її на землю, Уляна забилася в судорожному риДанні. Всі посідали.

Тим часом дим справді наповнював тісне підземелля. Він страшною товстою масою висів уже на аршин над землею... Кармелюк відчув, що починає задихатися...

— Що ж, попрощаємося, батьку! — тихо промовив Андрій, підводячись з місця.

г— Що? Смерть? — закричала не своїм голосом Уляна.—

Я не хочу вмирати! Порятуйте, допоможіть! Пустіть мене!.* Він душить нас!..

— Ні, ні, тіточко,— несподівано промовив Ясь, доторка-ючись до плеча Уляни,— його тягне далі... туди.

— Що ти кажеш? — скрикнув Кармелюк, до болю стискуючи хлопчикову руку.

— Я кажу, тату, що дим тягне туди! — Ясь махнув уперед рукою.

Очі Кармелюка блиснули від шаленого захвату.

— Друзі! — скрикнув він не своїм голосом.— Ясь правду каже, дим тягне вперед: отже, там є вихід.

Здогад Кармелюка мав цілковиту підставу: якби дим не мав якогось виходу попереду, то, звичайно, за цей час він би заповнив уже всю печеру й задушив би їх своєю страшною пеленою; тим часом, при тьмяному світлі скіпки легко можна було впевнитися, що головні маси диму пливли в глиб земляного коридору, сюди ж, у цю печеру, попадали тільки окремі пасма, що відокремились від загальної течії.

Дим тягло, в тому не було сумніву. Отже, вихід був.

Але що то був за вихід?

Чи була то вузька щілина, чи отвір, достатній для того, щоб пролізти людині? Нарешті, куди виходив той отвір? Цього Кармелюк не міг знати. Він ніколи не розвідував печери й зовсім не знав, чи далеко тягнеться вона, а чи кінчається тут же, за кілька ступнів.

Але так чи інакше, в усякому разі, це несподіване відкриття давало надію на порятунок. Мов кволий відблиск маяка перед екіпажем корабля, що тоне, так спалахнула надія перед ув’язненими. Всі підбадьорилися. Навіть Уляна перестала кричати й уп’ялася в обличчя Кармелюка безумними, жадаючими порятунку очима.

— Запалюйте скіпки! Беріть пістолі, ножі! — скомандував Кармелюк.— Андрію, бери воду та скалок у запас.

За одну хвилину наказ його був виконаний.

Всі озброїлись і взяли в руки довгі запалені скалки.

— За мною! — одривчасто промовив Кармелюк і, піднявши над головою палаючу скалку, сміливо ввійшов у наповнений димом коридор.

За ним подалися всі.

Тьмяно замерехтіли червоні вогники в густому сірому диму, що поволі коливався в вузькому підземному просторі.

їдкий дим одразу здушив усім горло, забило дух.

— Не дихати ротом, нахилятися вниз! — коротко сказав Кармелюк.— Андрію, держи Уля^у!

Сам він узяв за руку Яся й рушив уперед.

Земляний коридор круто підіймався вгору; він був досить широкий, так що два чоловіки могли в ньому вільно рухатися поряд. В кількох місцях Кармелюк навіть намацав рештки дерев’яних підпірок. Це доводило, що печера й продовження її були ділом рук людських, отже, можна було сподіватися, що вихід для диму не був випадковою тріщиною в камені. Та чим далі підіймалися нещасні, тим нижчий ставав коридор; видно було, що земля вверху осипалася й забила прохід.

«А що, коли далі він завалився зовсім і являс собою таку дірку, в яку пролізе тільки звір?»

Ця думка стисла серце Кармелюкові немов холодними лещатами. Працювати, копати в цій масі диму не було ніякої можливості! І так з кожним кроком дихати ставало важче, серце билося так швидко, що, здавалося, ще. один удар — і воно розірветься в грудях. Нестерпно стукало в скронях.

Душевна бадьорість ще підтримувала нещасних, але вона вже була неспроможна боротися з явними нападами задухи.

— Не можу! — прохрипіла Уляна, падаючи на землю. Ідіть самі, кінець...

— Облий їй голову! Візьми па руки! — гукнув Кармелюк Андрієві й сам похитнувся.

«Що ж це? Невже вмерти тут і дати можливість ненависному ворогові святкувати перемогу?» — мигнуло йому в голові з холодним жахом.

Він зібрав останні сили й рушив уперед.

Але, ступивши кілька кроків, Кармелюк змушений був знову спинитися й прихилитись до холодної стіни. Отвір усе звужувався, і дим збивався в ньому густою чорною масою. Дихати було нічим.

— Сину! — прошепотів Кармелюк, судорожно стискуючи Ясеву руку.

— Душить... тату... душить,— почувся в відповідь придушений хрип дитини.

З одчаєм рвонувся Кармелюк уперед, але голова в нього закрутилася, земля попливла з-під ніг... перед очима застрибали вогні. Він широко розкрив рота, намагаючись піймати хоч ковток повітря,— повітря не було...

Коли Кармелюк розплющив очі, то побачив, що Андрій обливає його голову водою й старається влити йому в горло ковток горілки.