Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Кармелюк

Прощання з сином знову перенесло його в щасливу пору його життя.

Захоплений своїми думками, він машинально переходив з одної стежки на другу... Аж нараз звуки, що почулися недалеко, примусили його прочуматися й нашорошитися. То були звуки людських голосів.

Кармелюк завмер... Що це, невже він збився з дороги й попав просто в зуби ляхам?.. Не було сумніву, що то були поляки... Звуки мови, які долинули, виразно свідчили про це.

Але де ж він, .у якій частині лісу? Кармелюк оглянувся. Починало світати, і в цьому непевному освітленні важко було орієнтуватися.

Але чи ті це були ляхи, чи інші — однаково, зустріч з ними загрожувала фатальною розв’язкою... Роздумувати не було коли, треба було рятуватися. Голоси чулися ліворуч, а тому Кармелюк подався праворуч з усією швидкістю, яка тільки була можлива в лісових хащах. Але, пробігши хвилин десять, він із жахом зупинився... Першу мить йому здалося, що слух починає обманювати його, але за секунду він переконався, що й праворуч чути перегукування голосів; голоси обзивалися й за його спиною...

Напевно, ляхи розтяглися півколом — або вони намірялися обходити ліс, або виходили з нього...

Скаженою злістю закипів Кармелюк.

«Як? Щоб, вирвавшись з такої смертельної небезпеки, попасти, як дурний хлопчисько, до рук ляхам, на потіху Демосфенові! Ні! Нізащо! Краще повіситися десь у хащах на дереві, щоб не вдалося проклятому ворогові святкувати перемогу!»

Кармелюк чуйно прислухався, — зостався тільки один вільний напрямок.

Не розмірковуючи довго, він кинувся вперед...

Треба виграти відстань, бо, судячи з тріску гілок, ляхи їхали верхи, а тоді тільки вирватися в цього проклятого кільця,—ліс несходимий, стежки й пущі знайомі,—не знайде ніхто.

Кармелюк припустив ще ходу. Захоплений однією тільки думкою випередити ворогів, він ие помітив, що ліс поступово почав рідіти; нараз голосний крик мало по вирвався з його грудей, і Кармелюк похитнувся на місці: перед ним ступнів за двадцять розстилався степ. Він спинився па узліссі... В синюватому освітленні світанку виступала вся картина місцевості, і Кармелюк з жахом упевнився, що заблудився в лісі й тепер стояв па тому боці, де недалечко була Уляиииа корчма.

Узлісся тут тяглося у вигляді зігнутої підкови, а просто від неї йшли поля вижатих хлібів, рівні, мов розстелена скатертина,— тут ие було де сховатися... Податися уздовж узлісся й шаснути в глибину лісу також не було можливості, бо по краях широкої підкови Кармелюк помітив кількох людей, щоправда, піших, але, в усякому разі, озброєних, а постріли їхні могли за одну мить скликати всю банду. Повертатися ж назад було безглуздо: переслідувачі наближалися...

Ех, якби він був на коні, тоді б і погоня не була страшна! Та коня не було, а найгірше було те, що просто перед Кармелюком, ступнів за півтораста від узлісся, стояла карета, в яку був запряжений четверик прекрасних коней.

Кармелюк глянув на карету, і нараз очі його спалахнули, одчайдушна думка загорілася в ньому.

В першу мить вона з’явилася як запитання, але вже через секунду набрала характеру остаточної ухвали: кинутися до карети, вискочити на козла, скинути фурмана, хльоснути по конях та тільки його й бачили. У всякому разі, він матиме верст півтори попереду, а одскакавши далі, одрізати посторонки, скочити на коня,— і тоді хіба що вітер піймає його... Та чи порожня була карета, чи зайнята? І хто міг сидіти в ній?.. Кармелюк пригадав, що Явтух згадував про якусь даму, котра під’їхала до корчми з трьома паничами. Добре, коли вона там сама, а якщо оточена своїми нащадками або там поклали пораненого Янчевського?..

Тисячі найнесподіваніших випадковостей могли зустріти його там. Але, в усякому разі, то була єдина можливість утекти від неминучої погоні.

— Ех, хай буде, що буде! — тихо мовив до себе Кармелюк і, зберігаючи цілковитий спокій, вийшов з лісу. Треба було приспати підозру вартових, що стояли на віддалі, приспати бодай на п’ять хвилин. І тому, хоч кожна жилка його здригалася від бажання пуститися щодуху, Кармелюк пішов поважно й упевнено.

Але не пройшов він і тридцяти ступнів, як почув здаля окрик:

— Хто йде?

— Я,—спокійно відповів Кармелюк.

— Хто «я»?

Кармелюк збентежився: назвати якесь прізвище було небезпечно, а тому він вирішив відповісти невиразно:

— Свій!

— Почекай! — гукнув уже настійливіше голос, і най^ ближча постать кинулася навперейми Кармелюкові.

Швидким поглядом Кармелюк зміряв відстань, яка відділяла його від карети, і трохи прискорив ходу.

— Стій! Стрілятиму! — закричав вартовий і вхопив рушницю.

Попередня
-= 176 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 8.

Останній коментар

Mike Gimson 25.03.2024

Коментар буде відображений після підтвердження модератором


Stevenkaw 24.03.2024

Your professional can suggest on retaining or removing specific furniture. They will offer advice for optimizing both the inside and outside appearance to attract to prospective lookers. Their own offerings comprise snapping high-quality photos and crafting interesting descriptions to emphasize significant features. Moreover, they place your listing on a leading housing platform.


Stevenkaw 24.03.2024

Коментар буде відображений після підтвердження модератором


Додати коментар