Слава ЗСУ!
знайди книгу для душі...
—.. Чому ж сам пан не покаже, прикладу? — ущипливо усміхнулася Розалія.
— Та я не можу... 1 поранений... І гладкий! — аж зойкнув Янчевський.
— Даремно пан узагальнює свої обвинувачення,— обіз
вався Алоїз, і в його голосі затремтіла струна ображеного почуття.— Не знаю, з якою молоддю пан мав до діла, але не вся вона ница й боягузлива та й шляхетна кров у неї не вивелась... Я лізу, хоч би й сам-один, щоб розслідувати. Гайдуче, підставляй спину! ,
— Браво! Віват! — сплеснула в долоні Розалія.
— Пшепрашам! Од чистого сердя! — простяг руку і Янчевський.
— Але стримайся, благородний юначе, не випробовуй даремно долі! — спинила Пігловського Розалія гарним же-
стом руки.— Розбійників у цій щілині вже немає: їхній слід і вітер завіяв!
— Чому? — скрикнув Янчевський.
— Та тому, що, по-перше, крізь цей отвір видно прекрасне небо, по-друге, в нього ще й зараз тягне дим, отже, він ніким і нічим не захаращений, не затулений, по-третє, якщо вже вибралися звідси негідники, то, мабуть, вони не зосталися коло ями надати вашого візиту, а негайно розбіглися по лісі. От коли лізли по ньому люди, димові не було куди проходити, і він валував з печери, а як тільки отвір спорожнів, то й відкрилася тяга. Панові ж Янчевському таке становище зрозуміле,— ущипливо натякнула Розалія на пере-; бування свого залицяльника в каміні.
— Сто перупів! — заскреготав зубами Янчевський.— О, дайте мені ту собачу кров! Добудьте мені того виродка! Все віддам за його шкуру! Коли ж пекло дасть мені його в руки!
— Його може дати панові в руки не пекло, а я! — гордо промовила Розалія й застигла у величній позі.
— Пані? Моя кохана пані! Моя цариця допоможе мені, її вічному рабові? — заціпенів від захвату Янчевський.
— Так, я, і без моєї допомоги хороброму панові не помастить піймати збойці. Наш славний сподвижник застосовує зовсім негодящі сили, щоб піймати ворога, сам же визнає ці сили підступними, продажними, які співчувають розбійникам,— і сам на них спирається. У всьому світі правує вашим братом жінка,— пиховито посміхнулася Розалія,— і в цього виродка пекла, як висловлюється пан, є коханка, у якої виродок лежить під п’ятою, і треба сказати, що та жінка має бути хитра й розумна, як тридцять тисяч ораторів: вона вас ошукала в лісі, вона й тут урятувала свого дружка від коптильні... Отож не Кармелюка треба шукати, • а його подругу: просту ж хлопку, аби тільки попалася, можна й залякати, й підкупити... і новітня Даліла охоче викаже свого Самсона53. А знайти ту жінку я допоможу, я! — підкреслила вона впевнено й владно.
— Моя богине! — у пориві захвату скрикнув Янчевський.— Будь нашою владаркою й надією нашою! До ніжок твоїх кладу всю мою владу і всі мої збройні потуги! — І він урочисто впав перед красунею на коліна й простяг їй свою дамаську шаблю.
— Мені дуже жаль,— казав у своєму кабінеті молодому Рудковському, діловодові судової комісії, літинський суддя — член тої ж комісії,— але я мушу передати панові, що
презус наш вельми невдоволений... гм... так... вельми невдоволенні з йогомості за непослух і неточне виконання його волі...— Суддя пихкав, червонів і іскрив своєю люлькою.— Звичайно, може, все це діло владнається... Ми всі за пана... ми теж підтримаємо... Але, розумієте, поки гцо панові треба залишити свою посаду... щоб не дратувати нашого громовержця, Перуна...
Рудковський із зневажливою недбалістю слухав тираду судді, підкручуючи вгору свої вусики.
— І дуже добре,— промовив вііі крізь зуби й примружив очі,
— Та не хвилюйся, пане,— спробував заспокоїти свого гостя суддя,— все перемелеться... мука буде...
— Не люблю фанфаронства!.. Та ось тепер ваш Демосфен уже сам діяв; я не заважав... і що ж? Піймав злочинців? Га? Піймав? Облизня піймав..; пшепрашам вельможного пана... Сотнею команди обложив розбійників — жінку, діда й ще якесь щеня в печері... з якої й виходу не було... і пся крев утекла... прослизнула в них поміж руками! Ха-ха! Спритні мисливці!
