Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Кармелюк

Нова обставина ще дужче збентежила Уляну: невже б пані послала свого листа отаманові розбійників через простого хлопа? Але якщо не пані, то хто ж прислав листа?

Душевні муки її досягли найвищої міри. Уляна вирішила негайно піти до ворожки й так чи інакше взнати свою долю. Ніщо не стояло цьому на перешкоді: в таборі поки що ні до чого не готувалися, так що в її розпорядженні було два дні вільні. Урочище, в якому проживала стара чаклунка, було верст за тридцять од нової стоянки Кармелюка; наближалися сутінки, але Уляна вирішила йти зараз же. Вона сказала Андрієві й Дмитрові, що мусить у своїх господарчих справах одлучитися днів па два з табору, й, узявши з собою кілька червінців, вирушила в дорогу.

LXIV


Кармелюк ці два дні майже не навідувався до своєї стоянки, а никав по лісових хащах; загляне на хвилину, візьме з собою окраєць хліба та шматок сала й знову зникне. Мовчазлива поява отамана, понурий його вигляд, якась розгубленість отаманші бентежили й Дмитра, й Андрія. Та Андрій пояснив це не гнівом батька, а його < звичкою відходити в якесь глухе місце, коли він обмірковував задумані плани.

На третій день не вернувся Кармелюк і по провізію; це вже стурбувало й Андрія, а як на те ще й отаманша вийшла з табору, нібито в своїх господарчих справах.

Уже смеркло, а Кармелюк не повертався; Андрій смикнувся був покликати Дмитра та .ще двох-трьох і кинутися по найближчих околицях шукати батька, як ось почули поблизу, в самому яру, гомін, що наближався. Андрій прислухався до голосів, та серед них батькового голосу не почув.

— Бережись!..— гукнув чийсь голос товаришам, які безтурботно лежали у вільних позах.

Всі насторожились, оглянули зброю.

^ — Та хай мене вкинуть у геєну вогненну, якщо я мав чи маю що зле на мислі! — рокотливим баском виправдувався хтось, тремтінням голосу виявляючи сильний переполох.— Я знаю добре пана отамана і він мене знає. Я ієрейського дому літоросль...55 ;

— Не бреши! — погрожував йому хрипкий, скрипучий голос.*—Дізнаємося, яке в тебе діло до нашого батька, чого ти по лісі тиняєшся, а коли по-християнському кличуть, то тікаєш! Га?.. Все вивідаємо. Не бреши! А то цією самою «лі-торослю» так тебе випаримо, що й до нових віників пам’ятатимеш!

Дмитро кинувся в хащу иа гамір, а з протилежного боку несподівано вийшов Кармелюк.

— Що таке? — спитав він Андрія.

— Та когось піймали... Каже, що до тебе, батьку. Чи ке шпигун часом? Як той сліпий собака!

— Веди його сюди,* розберемо! —понуро відповів Кармелюк і, закуривши носогрійку, сів на колоді.

Товариші, які тут були, привіталися, скидаючи шапки, й оточили свого отамана иа пристойній відстані.

За хвилину з-за каменя в яру показався полонений; він був міцно зв’язаний; весь одяг його, порваний об сучки й гілляки, об колючки терну, обліплений глиною, мулом: і болотяною ряскою, мав такий жалюгідний вигляд, а бліде, спотворене страхом, замазане грязюкою й потом обличчя, з кучмою розкошланого й прилиплого до лоба чуба було таке комічне, іцо замість співчуття могло викликати тільки сміх.

— А підведи ближче! — гукнув отаман.—Ба, та це, здається, знайомий... Підійми лишень йому чуприну... Так і є... Та це ж ти, пане хвщозопе?..

— Аз, многогрішний Хоздодат,—відповів тремтячим, плаксивим голосом полонений. То справді був син деражнян-ського священика.

— Яким же ти чудом знову потрапив нам у руки? Знову їхав з качками та гусками до бурси?

— Де там, пане отамане! Я про бурсу, про це гемонське чистилище, іже за гріхи прародителів дане є отрокам і юнакам, що не взяли ще законного шлюбу, я про неї й думати не хочу!.. Я давно мав до тебе, славний отамане, прихильні почуття й просився стати в ряди твої, під твою опіку... але марно...

— Проти волі батьківської я ие порадник,— з лагідною усмішкою відповів отаман.— Настренчувати дітей проти батьків, одривати їх від рідної домівки... ні, не на те я сюди повернувся.

— Та якщо я тепер ізвержений з лона батьківського, аки Іона із чрева китова? — заволав попович.

— Вигнав батько з дому? За що? — співчутливо спитав Кармелюк.

— У потилицю... як подобає... ще з чернецьким хлібом — сиріч запечатлив родитель п’ятою основу спини моєї... аж поточихомся аз і возлобієм своїм отверз двері.

— Ловко! не витримав Дмитро.

Почувся дружний регіт; Кармелюк сам не втримався від сміху.

— За що ж? — аж захлинувся він, сміючись, і потім звернувся до охорони, що супроводила полоненого: — Та розв’яжіть, братове, йому руки... Він же до нас прийшов з приязню...

Попередня
-= 209 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 8.

Останній коментар

Mike Gimson 25.03.2024

Коментар буде відображений після підтвердження модератором


Stevenkaw 24.03.2024

Your professional can suggest on retaining or removing specific furniture. They will offer advice for optimizing both the inside and outside appearance to attract to prospective lookers. Their own offerings comprise snapping high-quality photos and crafting interesting descriptions to emphasize significant features. Moreover, they place your listing on a leading housing platform.


Stevenkaw 24.03.2024

Коментар буде відображений після підтвердження модератором


Додати коментар