Слава ЗСУ!

— Навпаки, навпаки,— поспішила усміхнутися Розалія.— Пан секретар мій по справедливості заслуговує найпишні-шої нагороди. Але все це так несподівано... так важливо... треба обдумати все... вирішити!..

— О пані, нема чого турбуватися. Цього разу сама фортуна з’явилася прикрасити вінком слави чоло нашої божественної презусової. Москалі стоять уже в Літині, завтра прийде підмога; виписано, крім того, ще новий полк із Кам’янця... Я скачу негайно до Літина, беру з собою...

— На бога, пане секретарю, це ж зовсім міняє наш план! — перебила його Розалія й, схаменувшись, додала з принадливою усмішкою: — А втім, ми зараз це все обміркуємо... Я тільки попрошу пана до себе.

— Цілую ручки! — вклонився Рудковський.

Розалія ще раз чарівливо всміхнулася й зникла у залі; та тільки вона вийшла за двері, усмішка зразу ж злетіла з її обличчя, вона нервово закусила губу й нахмурила брови.

Повідомлення Рудковського раптом унесло страшенний і несподіваний розлад у всі її плани. ЛігвиЩе Кармелюка відкрито. Хто б міг подумати, що цей хлопчисько зумів виконати таке доручення? Ще добре, що він заїхав сюди, а то ж міг податися просто до Літина, захопити з собою військо. й тоді — край усьому... Треба все це обміркувати, запобігти, затримати Рудковського, відмовити... або спрямувати в інший бік...

Розалія ввійшла до свого будуара і хотіла зачинити двері, коли почула за собою голос чоловіка:

— Два слова, мій ангеле, два слова!

Вона оглянулася; пан маршалок, схвильований і задиханий, квапливо підходив до дверей будуара.

— Вам чого треба? — Розалія зміряла чоловіка недобрим і холодним поглядом.

— Два слова, мій ангеле, два слова! — Маршалок увійшов до будуара й причинив за собою двері.— Але ти розгнівана?

— Здається, в такий час важко радіти...

— О так, так! — маршалок закивав головою.— Але, золотко моє, з цього приводу я й зайшов поговорити з тобою... Я хочу, я повинен звільнити тебе від цієї тривоги.

Розалія хутко обернулася до чоловіка і втопила в нього повний неприязні, холодний погляд.

— Що там ще? — промовила вона презирливо, майже не розтуляючи губів.

— Бачиш, моє золото...— почав маршалок, мимоволі збиваючись і ніяковіючи під крижаним поглядом красуні,— ти знаєш, що твоє життя для мене дорожче за все на світі.— Він узяв її тонку руку й підніс був до губів, але Розалія швидко висмикнула руку й промовила одривчасто:

— Далі!

— І тому що твоє життя для мене дорожче за все, то не можу ж я наражати його на всілякі випадковості й тому пропоную тобі негайно ж переїхати до Києва або й до Варшави.

— Що-о? — протягла, випроставшись, Розалія.

— До Києва або й до Варшави,—ще раз мовив маршалок.

— Ніколи! Чуєте, ніколи! — скрикнула Розалія й гнівно тупнула ногою.

— Але, крулево моя...

— Ні слова про це! Пан може їхати куди завгодно, я ж зостануся тут.

— Яскулечко моя, ти знаєш, кожна твоя примха — закон для мене, але ж ти чула, що казав Рудковський, і після цього ще хочеш зостатися тут? Чого? Для чого?

— Ха-ха-ха! — вибухла Розалія нещирим сміхом.— От саме тому, що почула те, що казав Рудковський, я й вирішила зостатися тут,.

— Але...— почав був маршалок і, не тямлячи нічого, розвів руками.

— Кому загрожує Кармелюк? — тим часом гаряче говорила Розалія.-¹-Комісарам, усім тим, хто наміриться зайняти їхні місця, і суворим суддям. На щастя, мій любий, ти не входив, не входиш і, сподіваюся, не входитимеш до складу тієї дурної комісії.

— Воронь боже! — маршалок махнув рукою.

— Ну от, таким чином, зостаючися тут, ми будемо в цілковитій безпеці, бо раз Кармелюк пообіцяв. винищити всіх комісарів, то він або попаде в кайдани, або виконає свою обіцянку.

— Так, так, золото моє, але...

— Ніяких «але»! Вирядитися зараз у дорогу—це справжнє божевілля: в лісі, по корчмах, на проїжджих дорогах — ось де чигає й хапає подорожніх Кармелюк, дома ж ми будемо в цілковитій безпеці.

— Може статися, може статися... Але ти... я гадаю... тепер уже облишиш свою вигадку?

Маршалок промовив останню» фразу найукрадливішим голосом і благально глянув на Розалію.

LXXIV

— О серце моє,—- усміхнулася вже милостиво Розалія.— Моя вигадка — це жарт, про неї Кармелюк нічого й не знає, але щоб тебе заспокоїти, я навіть можу пообіцяти облишити її.

— Тисячу разів дякую тобі, моя найпишніша квітко! — І зворушений маршалок ухопив обома руками руку красуні й припав до неї гарячими жирними губами.

— Якщо тобі дороге моє життя, то мені твоє, мій скаврон-ку, дорожче за все на світі,— ніжно мовила Розалія,— і я думаю тільки про те, як би убезпечити тебе. Звірся вже в усьому на мене й будь спокійний... Треба тільки дати деякі пільги хлопам, щоб задобрити бидло, та менше закликати до себе панів і комісарів, і, запевняю тебе, ми спокійно спостерігатимем за тим, хто кого скоріше накриє — комісари Кармелюка чи Кармелюк їх.