Слава ЗСУ!

Посилаючись на свою слабість, яка Сталася внаслідок постійних тривог, Розалія заявила чоловікові, що вона згодна вже виїхати з ним з цього нещасливого дому, в котрому не можна прожити спокійно й однієї ночі й оселитися на час у якомусь пристойному місці, хоча б у Кам’янці, принаймні доти, доки переловлять решту зграї. Чоловік надзвичайно зрадів, коли почув, що дружина згоджується виконати його бажання, і запропонував був замість, нудного Кам’янця веселу й розкішну Варшаву; але Розалія за чверть години зуміла переконати чоловіка, що їм слід їхати тільки до Кам’янця й більше нікуди.

Влаштувавшись на єдиному кам’янецькому майдані, де стояв і губернаторський дім, Розалія неначе воскресла й поспішила зробити візити до сановних осіб міста й магнатів, починаючи з губернатора.

По всіх вітальнях, звичайно, жваво обговорювалося пекуче питання про впійманого Кармелюка та його зграю, що переховувалася від переслідувань. Всі прославляли Розалію, дивувалися з її спритності й далекоглядності, приписуючи їй одній усю славу в цьому надзвичайному ділі. Розалія скромно усміхалася, але не заперечувала, а навпаки докладно розповідала своїм співрозмовникам, як у її голові визрів цей хитрий план і як їй пощастило за допомогою друзів його виконати.

LXXXIX

Завдяки невичерпній темі розмови, Розалія могла зібрати всі новини про теперішнє становище Кармелюка й про нові заходи проти його ватаги, про суд, який має бути, й страшну кару. З розпитувань і розмов з’ясувалося, що шельма прикинувся був умирущим від перелому ноги й антоиового вогню — для -того, щоб скинули з нього кайдани,— і досяг цього своєю хитрістю — втік, але його догнали й перевезли до Кам’янця... Виявилося, що нога в нього цілісінька, тільки вивихнута; вивих йому виправили й запроторили гайдамаку в турецьку фортецю — в башту, що над проваллям; звідти вже хіба що ворон винесе його кістки.

Далі говорили про те, що губернатор домагається, щоб над цим лиходієм була вчинена кара як приклад багатьом, що хоч це клопотання й затягне суд до весни, зате страшна кара справить враження на хлопів.

Всі ці розмови Розалія слухала буцім недбало, хоч з блідим обличчям і вимученою усмішкою, але душа її зазнавала невимовний мук. Повертаючись додому, вона замикалася в своїй кімнаті й там на самоті впадала в бурхливий розпач.

Вона кохала розбійника палючою, демонічною пристрастю й почувала, що туга за ним доведе її до якогось божевільного вчинку. В цій страшній утраті найбільше її мучило те, що вона сама віддала Кармелюка в руки ворогів. Шалені ревнощі засліпили її; вона вигадала пастку на свою ненависну суперницю, послала своїх адептів, і в пастку —

о жах! — разом з суперницею попався і її коханий. Все сталося, як по писаному. Скільки разів вона казала всім, що коли впіймають Уляну, то через неї впіймають і Кармелюка, але ніколи й на хвилину не думала, що це може справді сталися, і от доля поглумилася з неї!.. Вона, Розалія, яка обожнює героя, завдяки своєму хитрому задуму, справді віддала отамана в руки катів. Що він може тепер подумати про неї?.. Правда, вона може виправдатися, провину свою перекинути на інших, але ж це можливе тільки під час побачення, а тепер скільки душевних мук вона додала йому до його фізичних страждань!

— Ні, врятувати, врятувати або самій загинути! — скрикувала вона, учепившись руками собі в коси, й схоплювалася з ліжка, немов пориваючись па битву з якимсь страховищем; та, постоявши так, знову в одчаї падала на ліжко.

Неймовірно довгі ночі вона проводила без сну і все думала, як би врятувати свого чарівного лицаря, та нічого не могла придумати. Звірити ж комусь свої таємні думки й страждання вона, звісно, не могла.

Не знаходячи ніякого плану, як урятувати Кармелюка, вона тепер уже думала тільки про те, щоб знайти якийсь спосіб листуватися,— тоді все буде врятовано. Кармелюк сам придумає щось, якщо тільки довідається, що вона тут.

І Розалія почала часто їздити прогулюватися на фільварки по Турецькому мосту, за котрим на протилежному боці височіла фортеця.

Кам’янець колись, за часів володіння Польщі^б6, являв собою неприступну твердиню. Споруджений на гранітній скелі циліндричної форми, з прямовисними гранітними стінами, він з’єднувався з плоскогір’ям єдиним мостом, який побудували турки, що якось захопили були цю фортецю.

Міст той перекинуто не з повної висоти одного берега на другий, а з напіввисоти; по краях мосту на тому й другому березі висічені в скелі положисті гвинтові спуски, а самий міст являє собою вузьку, увігнуту дугою, суцільну кам’яну стіну з єдиним прогоном посередині. В цей прогін протікає, стрибаючи по камінню, річечка Смотрич, яка оперізує з своїм притоком міську скелю'.