Слава ЗСУ!

— То, виходить, добре себе почуваєш, орле? — зрадів

Дмитро. _t

— Як у раю! Наче на світ народився... Спасибі, мої друзі й братове!

— Чудово! — скрикнув Гололобий, зірвавши з голови шапку.— Тепер уже на вольній волі наш батько! Рушай, товаришу, тут зараз і корчма! Самі тільки наші там, а чужого ока не знайдеш і за милю...

— А чи обрітається там мокруха? — поцікавився попович.

— Всього вволю! Тільки поганяй! — засміявся провожа-тий і поскакав уперед.

За ним рушили сани й, повернувши праворуч, почали спускатися по страшенній крутизні в якісь нетрища, завалені хмизом і зрубаними деревами, де в глибині світився тьмяний вогник.

Коли наші подорожні під’їхали до нетряної корчми, то Мойша,— плюгавенький жидок, давній Улянин знайомий по переховуванню речей,— разом з Андрієм і Нетудихатою вибігли зустріти дорогого гостя.

— Батьку мій! Орле мій! — закричав Андрій, кинувшись до саней і спохвату обнявши спершу Олесю.

— Ой, таки визволився! — кричали і Нетудихата, і Мойша*

— Тепер я щасливий! — промовив Кармелюк,— Тепер я знову на вольній волі з моїми друзями... а то був думав...

— Бегрубен? ⁷³ — підхопив Мойша.— Ой вей-вей! Але тепер усі кругом брати...

— Ха-ха!! — засміявся отаман;

— Обрели єсьми нового родича!—обізвався Хоздодат.— То клич же нас, брате від коліна іудиного, і годуй донесхочу, бо алчу і жажду...

— Милості просимо, шановні панове, милості просимо. Все готове... що було в льоху і в печі — все на столі...— заприсягся жидок, причому його пейси підстрибнули й заскочили за вуха.

Товариство з гамором увійшло в низеньку перекошену землянку.

— Мені треба було б скоріше назад,— квапливо сказала Кармелюкові Олеся.— Мати вмре від тривоги... Я сказала їй, що йду до знайомих, а раптом вона оглядиться...

— Добре, моя радосте, тільки подаруй ще хоч хвилинку... Таке ж щастя! — Кармелюк стиснув їй потихеньку руку.— Хоч ^нагрійся! — і він пригорнув її і ввійшов з нею разом у землянку.

Як тільки появився в корчмі Кармелюк, усі жадібно накинулися на приготовану вечерю; на столі коло миски з бі--госом і казана _л з гречаними галушками стояли дві чималі сулії горілки й барило пива. Андрій нічого не їв, а підливав тільки то одному, то другому горілки і не зводив очей із свого батька. Нетудихата обряджав коней, а Мойша метушливо бігав по землянці, так що поли його лапсердака розвівалися,, мов крила нічного птаха.

Спершу ніхто не проронив і слова. Але нарешті голод було вгамовано, а для вдоволення спраги було налито чорного пива в бляшані кухлі... *

— Розкажи ж, батьку наш,— заговорив перший Андрій,— як ти визволився з тієї чортової башти?

— Вона вже, як я одсидів у ній,— засміявся Кармелюк,—

не чортовою буде зватися тепер, а Кармелюковою...⁶⁸ Що згадувати минуле!.. Закували, замурували — та не вдержали; не такі в мене друзі! Хіба що птах міг вилетіти з тієї башти, а от батько ваш вилетів... Та ще як—із дна пекла в самий рай! , ^

Кармелюк кинув крадькома погляд на Олесю; вона сиділа мовчки, в якомусь чаду, і невиразно усвідомлювала, що діялося навколо неї, та й не могла усвідомити, бо в серці

її звучали якісь неземні мелодії, а кров заливала вогнем усе обличчя.

— Ви краще мені скажіть,— провадив Кармелюк,— що сталося з нашим гніздом і нашими орлятами?

XCV

— Що сталося з нашими товаришами, питаєш ти, отамане? — сказав Андрій.— Живцем не далися в руки й «маєтки» свої врятували... Ото тільки багато пацюків набігло туди, важко було мишам супроти них, так головне стадо й перебралося до Летичева; там спокійно.;, ні котів, ні пацюків... Ну, хто на той світ утік,— тим земля нехай пером... Явтух теж не дочекався тебе, батьку, потягло і його в далеку дорогу, а от нас чорти ще не похапали...— і, нахилившись, додав чомусь пошепки: — Уляна жива... і тут ось-ось буде.

— Ой! — не стримався Кармелюк, щоб не скрикнути й, швидко глянувши на Олесю, збентежився й затих.

— А що, як гадаєш, друже,— нараз поцікавився Дмитро,—чи йолопи зняли вже тривогу, чи й досі не розчухали?

— Я ж вибив зовсім вікно,— обізвався отаман,— і пам’ятаю, що хуртовина так і поперла в нього... Якщо холод і вітер стривожать вартового, то він може зчинити гвалт і поставити все начальство на ноги, а якщо він не загляне в коридорчик і холод його не дойме, то тільки до обіду... От хіба що з мосту може кожен помітити вибйте в багаті вікно й донести...

---

 73 Похований? (бер.)