Слава ЗСУ!

— Невже?.. Я не можу опам’ятатись... Щоб такий шляхетний, такий красень... у всьому і в манерах... і був хлоп?

— І був, і буде, пані добродійко... Pura veritas! Щира правда! А манери звідки? За кордоном набрався — і квит!

Не повіривши Янчевському, Доротея підійшла до господаря й спитала в нього про Кармелюка.

— Щоправда, пані, мій хлоп,— відповів той, самовдоволе-но усміхаючись.— Дуже здібний і розумний... і вигляд має, як бачите, справжнього шляхтича; але його трохи розбестили сини... Забувається... після закордону поводити себе не вміє... забув, хто він... Та ми нагадаємо — і напускне скоро мине...

— Пречудовий,— сказала Доротея,— а мати такого раба— сущий скарб. Я ось своєму скільки разів казала,— вибери більш порядного, трохи обчисть, обтеши, щоб приємніший був для послуг; але мій лиш очима лупа... Його ж тепер тільки до миски тягне,— зітхнула із страдницьким виразом пані.

— Хіба? — посміхнувся господар.— То вип’ємо, щоб знову ми стали сильні.

— В боротьбі за ойчизну! — виправила Доротея.— I, наливши в пугар мальвазії ⁵, цокнулась з господарем за здоров’я Наполеона й за відродження Польщі.

Найближча молодь підхопила цього тоста, і в вітальні знову спалахнув гамірливий захват.

II

Бенкет був у розпалі, коли попросив слова пан Фінгер.

— Панове! Всі ми п’ємо за успіхи всесвітнього переможця й твердо віримо, що колос Московії впаде й на уламках його спалахне наша зоря... Але обміркуймо серйозніше наше становище. Під час війни,— а скільки вона триватиме, один пан біг відає,— все московське військо опиниться на півночі, а ми залишимось тут тільки з своїми кулаками... А що тоді заспіває підлий, схизматський народ? Ми ж поховали давно його привілеї й договірні пункти, що дарували їх під час заселення наших займищ ^і4, то боюсь, що хами це згадають... Чи не постаратися нам залучити їх на наш бік, повернувши їм деякі права,.або принаймні... давши хоч надію...

— Ой правда! — прокинувшись од викриків, застогнав поміщик, що був задрімав.— Не треба війни, війна сплюндрує нас. -1 тепер грошей катма!.. Всі продукти впали в ціні: корець пшениці — п’ять злотих, гелетка ⁶ кукурудзи — двадцять грошів, корова, і добра корова — два таляри... а коли ще хлопи збунтуються... Погибель одна, шановне панство, погибель!!.

— Е, хлопи — пусте,— сказала Доротея.— На них вистачить лози.

— О, я їх! — погрозив кулаком її чоловік.

— На шибеницю! — підхопив Казя.

— Всіх не перевішати,— обізвався, блиснувши очима, Янко,— і пан маршалок правду каже.

Янчевський аж підскочив у кріслі від цього зауваження хама; Фінгер кинув у його бік презирливий погляд, а господар мовив багатозначно:

— Янко!

Нарешті підвівся Янчевський і, зробивши заспокійливий рух рукою, набрав імпозантної пози.

— Орація, орація! Ціцерон говоритиме --- тихо! — пролунали поклики з усіх кутків салону, і товариство нашорошило вуха.

— Мосціве панство! — почав урочисто пан Янчевський.—

Tempora mutantur сказав стародавній філософ і сказав справедливо. Пан маршалок допомагав нам завжди упокорювати підле бидло, а тепер клопочеться за його права. Ха-ха! Та коли скаженому коневі попустити віжки й вийняти вудила, то він понесе і розіб’є повіз... Завважте, що й благородна скотина розіб’є,— а коли свині дати волю, то, як відомо, вона перериє весь світ. Але хлоп ще гірше свині... Хлоп — це ж гадюка, панове добродії, гадюка! — підкреслив він.— То коли цій гадюці попустити, щоб у неї поодростали вирвані з корінням отруйні зуби, то...

— Проте ці гадюки своєю кров’ю пана годують...— зауважив глухим од хвилювання голосом Кармелюк.

Промова цього Демосфена викликала в нього таке обурення й роздратування, що він не міг себе стримати й необачно озвався.

— Цо-о? — вигукнув Янчевський, не збагнувши у захопленні від своєї промови, звідки почулося це зухвале заперечення.

— Мовчати! — прошипів, тупнувши ногою, господар.

Алоїз підійшов до Казі й шепнув йому щось на вухо.

— Отже, мосціве панство,— знову почав Янчевський, ие діждавшись відповіді на свій вигук.—Хоч війна є двуликий Янус і збитками мені самому не до серця, але хай Перун усіх уб’є, аби ойчизна жила! І хоч на весь час війни підуть од нас не тільки москалі, але й усе наше шляхетне лицарство,— воно полетить на поле честі під розпущеними крилами і наших, і французьких орлів,— а проте побоюватися нам бидла безглуздо... Замість усяких прав, йому треба буде подвоїти порцію канчуків... Канчуки, канчуки й канчуки!!! — підніс наприкінці грізно і руку й голос Янчевський.

---

 5 Солодке виио, що виробляється з білого винограду тієї ж назви.

 6 К о р е ц ь — 6 пудів (1 центнер), в корці — 4 гелетки.