Слава ЗСУ!
знайди книгу для душі...
Біля вікон, під невеликим дзеркалом у величезній рамі, збились гурточком і шепотіли поміж собою молоді панни — хазяйська дочка, білява, веснянкувата, з безбарвними очима, панна Марія і знайома нам панна Олеся; до них тулилась і диякониха, дружина молодого отця диякона Хоми, вродлива, з кирпатеньким носиком шатенка; якийсь молодий ферт крутився коло них, пощипуючи свої вусики й часто заглядаючи в дзеркало. Біля протилежної стіни сидів, розкинувшись у кріслі, гладкий пан Бойко; коло нього стояв, трохи зігнувшись, середнього віку чоловік, у венгерці ,й довгих чоботях,— певно, економ або посесор; там же, ближче до дивана, стовбичила, наче аршин проковтнула, протодияко-ниха, охляла й худа Федулія. Коло одчинених у залу дверей примостився чоловік її, отець Абакум; червоне обличчя його з виряченими очима й густою бородою вселяло стрічному острах, а розкудлана на голові купа волосся скидалася па гриву африканського лева; грубо, але міцно збита постаті» протодиякона згодилась би, щоб замість каріатиди36 підтримувати важкий карниз якого-небудь храму.
Отець Абакум жадно поглядав на приготований уже в залі стіл, котрий заставляла пляшками і всілякими закусками метка, кругленька матушка протопопиха; вона, мов котигорошок, то вибігала із вали, то поверталася туди в супроводі дебелої наймички, яка несла тарілки, полумиски й фляги; отець Абакум розширеними ніздрями вдихав апетитний запах, що долітав з одчинених дверей, і одкашлювався октавою в кулак; його ж товариш, молоденький, недавно висвячений диякон, не звертав на залу ніякої уваги, а скоріше вдихав з насолодою тютюновий дим, вважаючи за нечемність самому курити у вітальні свого безпосереднього начальства; а втім, серед важких запахів, які наповнювали вітальню, з перевагою ароматів смирни й олії, не легко було вловити принадний дух Вахштаба...27
У вітальні стояв голоений гомін. Т^емою розмови, звичайно, було гостре питання про Кармелюка й про останні події.
— Не вірю я, та й годі! — гарячкував Бойко, відповідаючи на розповіді матушки Меланії й отця Семена про благородне поводження з ними отамана.—Я не кажу... брунь боже, що панство все вигадало... Але стверджую, що коли шельма розбійник їх випустив, не пограбувавши, то не від щирого серця, а через гадючу якусь хитрість... Розповідають, ніби той негідник допомагає хлопам... А де там, попе! Грабує їх так самісінько, як і нашого брата... Сто відьом йому в зуби!
— Ні, він руку тягне...— почала була худа Федулія, але, піймавши звірячий погляд пана, зніяковіла й почервоніла.
— Він найшляхетніший лицар,— майже пошепки сказала своїм співрозмовницям Олеся,— нещасний... правда... але він за всіх нещасних серцем уболіває...
— Але слухай,—заперечила панна Марія.— Все ж таки він гайдамака!
— Кажуть, дуже вродливий? — докинула молода диякониха.
— І на всьому світі такого немає,— палко підхопила Олеся,—а очі... ніколи в розбійника таких очей не може бути...
— Справді? Панна бачила його?.. Ох, як цікаво! — і потім,
помітивши в Олесі перстень, додала з захватом: — Ох, який у панни перстень! Диво! Чого тільки ви його носите камщт чиком униз? , '
Хіба? Я й не помітила...— кинулася роздивлятися панна Марія.— А ти мені й не показала?
Олеся вся зашарілась і не знала, що відповідати їм; але в розмову встряв молодий кавалер.
— Ого! Як заступаються за розбійника панєнки,— засміявся він, підслухавши шепіт,— тільки він зовсім не красень, просто чорт чортом...
— Правда, вельможний папе,— заговорив, усміхаючись добродушно, й благочинний,— перебільшують і прибріхують зело... але, мабуть, він не всіх грабує, а до деяких, можливо, ставиться й прихильно, на те, звичайно, щоб хвалили його,— от і вихваляють як доброчинця... Але в усякому разі він негідник: не сповідається й не причащається, служби божої не слухає й блукає по лісах, як овен заблудивши... А чи може хтось, не ходячи до церкви, мати душу?
— Але Кармелюк ставиться з належною пошаною до священиків,— заперечив на це отець Семен Дерлянський,— не токмо я, але й багато хто сіє підтверджує...
— Пусте, попе! — буркнув сердито пан Бойко.— Що тобі коні повернув, то ти вже й ладен за нього заступитися...
— Що цей Кармелюк чаклун і накладає з нечистою силою, то це, проше панство, правда! — заговорив шляхтич у ботфортах.— Ви знаєте, панове, що цими днями вій учинив з нашим шановним, вельможним паном маршалком?
— З ііаном маршалком? — скрикнув Бойко й поблід.
— Що? Що таке? — зацікавилися й інші.
