Слава ЗСУ!

— Що? — перепитав шляхтич.— Та хіба панству невідомо? Про це вже трубить усе місто.

— Та кажи вже, пане! — роздратувався Бойко, переляканий до краю цією звісткою.

— Пограбував усе до нитки... і тік спалив!

— Єзус-Марія! — сплеснув Бойко руками і впустив на підлогу чубук.

— І його не піймали? — чи то спитала, чи то крикнула страшенно стривожена Олеся, й одразу поблідла.

Шляхтич тільки розвів руками, і цей рух знову викликав на щоки Олесі густий рум’янець і запалив її очі радістю.

Всі в товаристві насторожились. Почулися прохання: «Розкажіть, розкажіть, пане! Невже?»

— Як маму кохам,—провадив далі оповідач, якому полестив ефект, що його він справив.— А ви спитайте, шановне панство, яким чином? Адже у вельможного пана маршалка весь двір огороджений частоколом і обкопаний ровом? Адже туди, як у фортецю, тільки через підйомний міст можна пройти? Пан маршалок міг витримати облогу й справдешнього

війська... а невже перед гайдамакою сплохував? В тому-то й річ, що гайдамака з чортом у спілку зайшов. А проти такої спілки, хай перуи його вб’є, будь-хто нічого не вдіє... Поз’їжджалися, бачите, до пана маршалка гості і теж із сторожею; серед гостей прибув і іноземний посол... Звичайно, пан маршалок почастував їх по-старошляхетському... Ну, закортіло панству й улюбленої шляхетської потіхи,— вирушили в найближчі ліси на полювання з гончими псами, хортами... У дворі зоставили добру команду з комендантом... Замкнули браму... подвоїли вартових і ще кінних послали в роз’їзди... Ну, одно слово,— миші не пролізти, мосці панове!.. І все йде дуже добре, як і слід!.. У дворі спокійно, кругом в околі мертво, ні духу. Вельможне панство полює безпечно... Тільки от у полюванні йому не щастить: куди не кинуть гончаків,— пройдуть наскрізь, завиють, повибігають на узлісся і ні з місця, тільки язики повивалюють. Осатанів маршалок, одшмагав лісничого, а щоб не було кривди, то й доїжджачого... і велів ще раз кинути псів у заповітну пущу, де й сам полював раз у три-чотири роки... Зайшли в болото — ні звірини, ні шелесту... неначе все виздихало... А там повинні були бути, звичайно, й лисиці, й вовки,

й дикі кабани... І хоч би вам, панове, заячий хвостик!..

«Видно, крутить нечистий!» — подумав маршалок, і гостям так пояснив та й велів рушати до своєї фортеці... Під’їжджають і нараз...— шляхтич окинув усе товариство таємничим поглядом і замовк.

— Ну, що ж? — розсердився Бойко.

— Ну, слухайте. Несподівано з найблия^чих кущів, що

ростуть тут же за ровом, вискочив куций... один, а за ним другий... «Зайці, зайці!» — крикнули гості. І щоб же ви думали?.. Обидва зайці, замість того щоб кинутись хоч би в поле, круто повернули й подалися просто па панство...

З дива, а то й од страху всі аж шарахнулись, а зайці

стрілою... просто таки поміж ногами проскочили і просто на міст, та в браму... «Ату його!»—уже всі закричали й кинулися за куцими в двір, а зайці,— навіть уся челядь бачила,— зробили кругів два по двору і шасть у сад... «Будьте ви прокляті! — крикнув маршалок і додав привітно: — Гайда, панове, до столів!.. Чи не вдаліше буде полювання за ними... Та й усю команду почастувати... перетомилися ж усі до смерті...» Ну й загомоніли всі за столами. Бенкет у самому розпалі. Господиня встала, щоб поналивати гостям мальвазії в келехи... взяла вже дзбан у руки й чує, що дзигарі одби-вають північну годину... І що б ви думали, панове? Тільки-но продзвенів останній удар, як раптом усі гості поснуди...

Так і попадали на стіл, де хто сидів... Розалія остовпіла... прислухається.,, скрізь усе замовкло... і стало тихо, як у могилі... спробувала крикнути — не одведе голосу... І нараз вона бачить, що два зайці стрибнули в одчинене вікно й, перевернувшись двічі в повітрі, стали нараз двома пишними лицарями. Пані Розалія стоїть закам’яніла й думає, що це все їй, напевно, мариться... Але старший лицар,— то й був Кармелюк,— їй каже: «Вельможна пані, дай мені ключі й покажи, де твої коштовності й чоловікові гроші... А ти,— звернувся він до свого товариша,— піди одчини браму і впусти хлопців... Челядь і команда лежатимуть трупами, поки не зійде зоря». Товариш виконав усе достеменно, що наказав отаман, і почав хазяйнувати з селянами в дворі, а потім вони кинулися на тік, а сам Кармелюк забрав у домі всі гроші, все золото й діаманти. Пані скорилася йому без єдиного слова... І, нарешті, він їй запропонував піти з ним у його лігво і там провести... пшепрашам панство... кілька солодких годин...

— Ловко! — засміявся франт.