Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Кармелюк

— До правди! Треба дякувати святому провидінню, яке послало графа мені на допомогу! — промовив маршалок, шумливо віддихуючись і проводячи рукою по лобі. Сама розповідь дружини вже кидала його в піт, а злипле над лобом волосся ще більше надавало комізму його червоному гладкому обличчю.

— Гм... Граф, як видно, щасливчик, у сорочці родився,— сказав Демосфен.— Кожен з нас погодився б ризикнути своїм життям, щоб оборонити пані, але не кожному бог пошле такий щасливий, надприродний випадок.

— Але, папе, бійтеся бога! Чи можна це назвати щасливим випадком! — скрикнула Розалія і розповідала спокійніше далі: — Граф ту ж мить залишив мене в альтанці, а сам кинувся до вузького проходу в ущелині: «Там,—сказав він,— я відстою крулеву й від сотні!»

— Ах, як по-лицарськи! — засяяв маршалок*

— Я вважаю, треба докласти всіх зусиль і розшукати графа,— докинув Пігловський.

— На бога, панове, на бога! — гаряче скрикнула Розалія.— Шляхетський обов’язок... Ми повинні віддячити...

— Але де ж шукати того рятівника? — спитав не без іронії Демосфен.

— Чи це можу я знати? Я кинулась була за ним і впала, потім очутилась і знову зомліла, бо почула тупотняву ніг тих людей, що бігли по саду... Я зрозуміла, що то смерть летить... Ах, я більше не бачила графа! — і Розалія піднесла до очей мереживну хусточку.— Я впала непритомна... а потім я опритомнювала разів два, але крики знову лякали мене, я була певна, що то гасають кругом гайдамаки... А далі — панство все знає.

Розалія замовкла. Всі теж мовчали, тільки Демосфен мугикнув щось невиразне й забарабанив по кріслі пальцями.

— *Але де ж він? — заговорила знову Розалія, трохи підводячись на канапі.— Ви, мабуть, знайшли його труп? Ви приховуєте це від мене?

— Але, любуню, навіщо б я це приховував від тебе? Коли б я розшукав його трун, я поховав би його з усіма почестями, які личать такому доблесному вельможі.

— Але де ж він? Де?

— Я знаю про це стільки, скільки й ти.

— Трупа графа не було ніде, це я можу засвідчити пані,— промовив Демосфен.— Але, в усякому разі, граф наразив ся на паскудну річ: тупіт людей, що бігли, який чула пані, то й був тупіт розбійників, котрі втікали від москалів.

— О так, отже, він загинув, загинув! — скрикнула Розалія й, закривши обличчя хусткою, залилася слізьми, ридаючи.

— Але заспокойся, крулево моя,— розгублено заговорив маршалок, намагаючись утримати руку Розалії.— Може, він ще живий, а якщо й помер, то така звитяжна смерть — кожному гм... бажана.,, гм... така доля бажана кожному шляхтичеві.

— То й беріть собі таку долю! — скрикнула Розалія і роздратовано вирвала свою рук із рук чоловіка.— Загинув! Такий лицар! І крім того, з ним були всі мої коштовності... і ваші дукати!

— Як, і пеньонзи, і діаманти? — скрикнув у свою чергу маршалок і схопився з місця.

— Авжеж, і пеньонзи.—Розалія опустила хустку від обличчя й заговорила злісно: — Чого ж ви дивитесь на мене? Не залишати ж їх було хлопам?

— Але, душко, вони були сховані... і ніхто, крім тебе

Й МЄНЄ;..

— А пожежа? — перебила його з неприхованою злістю Розалія.— Про це, як панові здається, треба було подумати? Коли ми втікали, я встигла вихопити все з твого кабінету і з моєї опочивальні й передала графові, а в ту хвилину, коли він...

— Бідний, бідний, як Іов! — зойкнув у відчаї маршалок

і, затуливши обличчя руками, гримнувся на диван.

— Чого ж ви пхикаєте, як баба? — гнівно скрикнула Розалія, схоплюючись з місця.—Треба шукати графа, не гаючи й хвилини!

— О так, так! — схопився з місця й маршалок.— Але де, як, куди, що?..— заговорив він безладно, кидаючи на всі боки розгублені погляди.

— Передусім допитати хлопів: вони все знають,— вирішив Пігловський.

— Хлопів треба допитати, та так, щоб пам’ятали до смерті, але...—Демосфен сумнівно повів бровою й клацнув пальцями,— але цей граф здається мені дивним...

— Граф дивний!..—скрикнула обурено Розалія, і щоки її зайнялися густим рум’янцем...— Та як вистачило в пана совісті сказати це? Красень... Одважний лев! Лицар, яких я ще не бачила й, що ж він... ха-ха-ха-ха!.. На думку пана, вкрав мої діаманти?

— Воронь боже, я цього не казав! Я тільки хотів сказати, що зникнення його я не можу осягти розумом, але, в усякому разі, пані описує його такими гарячими словами,— зауважив він ущипливо,— що я беру назад усі свої підозри.

— В цьому немає нічого дивного,— відповіла з гідністю Розалія.— Тільки ница душа може говорити холодними словами про людину, яка врятувала їй життя й честь,—підкреслила вона.—А коли б цей граф був, як гадає пан, лиходієм, гайдамакою, хіба він зробив би це? Ми були самі, всякий хлоп скористався б моїм беззахисним становищем, а він був такий скромний, такий шляхетно делікатний... До руки моєї він не доторкнувся! Я гадаю, шановне панство,—блиснула вона своїми прекрасними очима,— ви самі визнаєте, що на це здатний тільки справжній шляхтич, а не підлий хлоп!

Попередня
-= 81 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 8.

Останній коментар

Mike Gimson 25.03.2024

Коментар буде відображений після підтвердження модератором


Stevenkaw 24.03.2024

Your professional can suggest on retaining or removing specific furniture. They will offer advice for optimizing both the inside and outside appearance to attract to prospective lookers. Their own offerings comprise snapping high-quality photos and crafting interesting descriptions to emphasize significant features. Moreover, they place your listing on a leading housing platform.


Stevenkaw 24.03.2024

Коментар буде відображений після підтвердження модератором


Додати коментар