Слава ЗСУ!

— Авжеж, від тої брами я втрачав розум...— пробурмотів Хойнацький.

— Припускаю,— вів далі асесор,— але невже не знайшлося серед хлопів і панських підданих простого муляра?..

— Не знайшлося...— перебив Пігловський.

— Хе-хе! — І пан асесор значливо переглянувся з своїм товаришем.

— Мм... так,—протяг комісар.—Хлопи й навколишні обивателі свідчать, що у Вівсяниках і тепер є три-чотиріг муляри й дуже вмілі... Один навіть може мурувати най вигадливіші груби.

— Але я боявся своїх хлопів...

— Були на те, можливо, якісь конфіденціальні причини?

— Та як же хлопам вірити? То — гадюки!

— Але якщо хлопи — гадюки, то чому чужі кращі?

— Мої особливо!

— Напевно, пан або пані їм дуже допікали?

Хойнацький прикусив язика, але Пігловський поспішив

йому на виручку.

— Пан асесор допитується вже не про належне: ставлення дідича до своїх підвладних священне, і ніхто цього торкатися не може. Це раз, а друге — найнятий муляр був зовсім не хлоп, а вільний кацап...

— Священних прав я ие торкаюся, боронь боже,— покірно заперечив асесор,— але для визначення провини селян відати належить, чи були вони зведені лиходійськими підмовами вищереченого вбивці й злодія, Кармелюка, чи самі, носячи в душі почуття звірячої помсти, покликали сюди гайдамаків... Вельможний пап, гадаю, сам погодиться, що інтереси правосуддя цією свідомістю зело зачеплені... Але й поминувши сеє, мені все-таки для слідства треба знати, з яких причин сей удаваний муляр, що виявивсь розбійником, не токмо не був оточений якимсь дозором, але навіть був допущений у покої, де й ночував.

— Неймовірно! — розвів руками комісар.

— То не я допустив, не я...— стрепенувся Хойнацький.— То друяшна... покоївка їй сказала... Вона Фросі вірила... ну й погодилась.

— Фрося... Це покоївка?

— Так, пане.

— І не хлопка, а вільна?

— Так, я її відпустив на волю,— обізвався Пігловський.— Вона раніше була моєю хлопкою.

— А за що, коли дозволить пан поцікавитися?

— Гм... взагалі... за заслуги..,— збентежився, видимо, її колишній володар.

— Пшепрашам, пане,— попросив пробачення асесор,— я нічого не торкаюся... шаную священні права, а вельми паче родинні таємниці, але мені треба знати, чи має сяя дівиця душевні якості, котрі могли б вселити покійній жертві довіру до своєї найманки?

— Гм... щодо душі...— почав був Пігловський.

— Має, мас,— поквапився запевнити слідчу комісію господар.

— Треба допитати її — і квита! — вирішив асесор.

— На бога, паново! Не тбрзайто неповинної ні в чому дівчини! — заблагав Хойнацький.

— Кого це? — збентежився й депутат,

— Та Фросі...

— Як? Чому? Яке її відношення до цього діла? — стурбувався депутат.

— А таке, шановний пане депутате,— відповів з ласкавого догідливістю пан асесор,— що це головний свідок, а може, й пособник, що ми тільки від неї можемо довідатися про місцеперебування злочинця і його товариша, з яким бачимо близькість дівиці.

— Скажу навіть — відчуваємо,— зарокотав комісар.

— Дай, пане, спокій! Все це дурниці! — спалахнув Янчевський.

— Ох-ох-ох! — похитав головою пан асесор.— Відхилити сюю дівицю від відповідальності, означало б іти явно, пане, проти закону, сиріч покривати розбійника й стати на його бік, бути його пособником. Гадаю, що сеє панові депутатові, якому доручено захищати шляхетське життя й добро, не личило б.

XXVII

— Я вважаю покоївку Фросю пособницею злочинства! — гаркнув комісар.— Так, пособницею, співучасницею... І якщо пан хотів писати йогомосці маршалкові, то я теж пошлю естафетою рапорт губернаторові й панові голові суду.

— Та я не перечу, панове, мені що,— розгубився Янчевський.

— Невже ви її, бідолашну,. будете допитувати з тортурами? — бідкався Хойнацький.

— Її кличемо зараз, як свідка,— посміхнувся асесор,— але вельми правдоподібно, що вона зразу стане й звинувачуваною!-. Щодо свідка, залежить від комісії, чи дати віру її словам, чи підкріпити їх тортурами... Але від звинувачуваного вимагатимуть неухильного опиту з тортурами, хіба токмо він у всьому щиросердно й без усякого хитрування признається.

— Це жахливо! — шепотів побілілими губами Хойнацький.— Нещасна дівчина!.. Вона може... з дурного розуму... вона від страху...— А в голові його стукало тим часом: — «Вона ж од страху може чорзна-чого наплескати і мене всього вплутає...»

— Та чого так пан за неї заступається? — ущипливо зауважив комісар.— Хоч її ж і випустили на волю, а все ж таки вона хлопка... і здатна на всяку капость... Ось пан побачить... Я наполягаю привести її неодмінно і взяти під