Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > KatanaBonita збірка №1

Ранок

Сьогодні один із тих-самих ранків...

Ранок, коли прокидаєшся від промінчика сонця на обличчі. Відкриваєш очі і розпливаєшся у посмішці. А в колисці Софійка, щиро хіхікає до такого ж промінчика.

Я солодко потягнулась і побігла на кухню, вимикати котел, а по дорозі згадала...

У нас же підсніжники! Коли вийдемо з донечкою пізніше на вулицю гуляти, обов'язково, Обов'язково подивимось, чи бува, не розцвіли у нас на грядці підсніжники.

Таки розцвіли,- повипихали біленькі стрілочки, і починають вже листочками посміхатись до нас.

Навіть не хочеться згадувати, що весна лише дразниться з нами,- заграє:) І ще будуть і морози люті і завірюхи. А запах довгоочікуваної весни прийде не раніше як через місяць. Зате тоді таких ранків буде до-с-х-о-чу.  :-))

Просто купання?

Люблю приймати ванну при вимкненому світлі, - як сьогодні. Іноді з філіжанкою кави, іноді з ароматом цитрусу.

Коли вимикається світло, загострюються відчуття  від гарячої води, і від дотиків розм'яклого волосся на плечах. І це так приємно, аж мурашки по шкірі бігають.

О-це булькаєшся собі, наспівуєш тихенько дитячу пісеньку "Про водяного", і згадуєш літо.

Так інколи хочеться втекти від усього, щоб посидіти вечором на березі моря. А коли приходиш туди, то вже не можеш стриматись, бо ж вода така спокійна, така тепла,- нагрілась за день. А від того що на дворі вже не гріє сонечко, вона здається ще теплішою. Море запрошує тебе погратись з ним, розвіяти його смуток. Навіть ще ріденькі зорі, що віддзеркалюються у воді, і ті кличуть тебе.

Ти піднімаєшся з вже холодного піску, роззуваєшся, і повільно але впевнено заходиш у воду. І в цю мить здається, що ти з природою одне ціле, і природа робить тебе королевою. Ти прекрасна, ти чарівна як ніколи...

А вже потім, накупавшись досхочу, ти згадаєш, що забулася роздягнутись, і йтимеш дорогою до свого номера мокра але щаслива. Вода скапуватиме з твого закучерявленого волосся, і прохожі повертатимуться вслід дивакуватій дівчині, але тобі буде все одно,- адже ти щаслива.

Куди літає чапля?

Я дуже люблю пейзажі, але такої дивовижної картини, як вид із вікна моєї спальні не написав ще жоден художник. Чого там тільки немає: і гори (коров'єнські), і річка (Полква), і джерело з неймовірної чистоти і прохолодного смаку водицею, і посадка старих дерев, які чимало бачили на своєму віку і можуть нашептати багато цікавого, якщо навчитись їх слухати. Але дерева вже геть старенькі, і власник "Зеленого туризму" що там розташувався (сподіваюсь ця замітка попадеться йому на очі) мабуть змінить їх молодими саджанцями.

Але я не про це. З вікна видніються ще й два маленькі озерця, на яких завжди щось відбувається, і прокинувшись зранку я обов'язково маю подивитися на них,- чи виблискує на них срібною хвилею вода на сонці, а чи навпаки стелиться густий туман над водою.

І ця історія почалася з такого самого ранку...

Річ у тім, що декілька днів назад я помітила на озері птаху. І подумала: "Що це одинокий лелека робить на болоті, адже вони зазвичай прилітають до нас вже парами, і відразу шукають свої торішні гнізда, або мостять нові."  Але придивившись краще, у благородній білій птасі із струнким, витонченим станом, я впізнала чаплю. А..., зрозуміло тоді, що вона на болоті робить,- вона снідає. Адже там стільки жаб, що раннім літнім вечором, особливо перед дощем, вони таку пісню заводять, що заглушують звуки дискотеки, які зазвичай лунають з парку. "Ну нехай собі снідає"- подумала я, і пішла займатись домашніми справами. А за декілька годин я побачила схожу птаху в небі,- вона прямувала в сторону сосен. Наступного ранку я ,як завжди, подивилась у вікно, і на свій подив, знову, застала чаплю за сніданком. "Мабуть, то летіла дика гуска, або навіть свійська, наполохана собаками"- промайнуло в думці. Та годиною пізніше мені знову пощастило побачити її в небі,- стрімко витягнувши шию, красуня махала широкими крилами, і летіла в ту ж сторону, що і вчора, вздовж річки, і я вже точно знала, що це та сама чапля, а не гуска.

Якби ж мені в експедицію, я б розвідала куди вона літає, а може навіть пощастило б побачити її гніздо з яєчками. Але ми з Софійкою вирішили, що наш Reng Rover, навіть з повним приводом і цілою маминою силою не пройде в тій місцевості.)))

Бабуся та її новий друг.

"Що більше я взнаю людей,  то більше мені подобаються собаки." - любила повторяти моя бабуся.

Того дня, вона, як завжди, відвідала своїх онуків, що жили неподалік: допомогла їм у господарстві, погралась із правнучкою, та й попрямувала собі додому. Ішла не поспішаючи, на неї нахлинули спогади: згадалось нелегке дитинство, і не менш болюче життя. Але щось її штовхнуло в ногу, і вона тут же оглянулась. Оглянулась і завмерла,- на неї дивились сповнені болі собачі очі. Це був великий і сильний собака, але в той момент він здавався їй таким змученим, таким  безпомічним. Бабуся не знала, що від неї хоче  це миле і нещасне створіння, і чому він підійшов саме до неї. Вона зміряла собаку поглядом, і помітила, що з його кремезної шиї звисає обірвана мотузка.

- Ти, мабуть, голодний.- сказала бабуся, і боязко, простягла йому скибку хліба, що несла додому. Собака швиденько вихопив їжу і хотів був  розправитись з нею, але щось йому заважало, щось боліло... Він раз від разу старався вкукнути пережовану скибку, але,.. йому це було не під силу...

- Може в тебе горло болить?- знову звернулася до собаки добра бабуся. Вона присіла біля нього, обережно погладила по голові, і спробувала зняти мотузку. Але по при всі намагання старенької, злощасна, товстелезна, засмальцьована мотузка красувалась у бідолахи на шиї великим вузлом, і навіть не ворухнулась. -  Мені дуже шкода, але я не можу тобі допомогти,- ніби виправдовуючись промовила бабуся, а потім невпевнено додала:- Хіба, що,... ходімо зі мною додому, там я розріжу мотузку ножем.- І на бабусин подив, пес покірно зігнувши голову, попрямував за нею...

Попередня
-= 1 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 18.


Останній коментар

  30.05.2013

Мені сподобались ваші оповідання. Вони досить милі і
чисті. Пишіть. Не зупиняйтесь)


bookworm 02.07.2011

зозуля хвалить півня за те що хвалить він зозулю


  29.06.2011

Якщо написано від душі, то це завжди добре. у таких мініатюрах є багато ніжності. Дуже добре бути такою людиною і уміти побачити у елементарному щось приємне і хороше. І щоб гіркоти не було. Молодчина.


Додати коментар