Слава ЗСУ!

Тимчасом як у хатині раба люди весело гомоніли та молилися, в панських покоях відбувалися зовсім інші події.

Містер Шелбі й торговець сиділи в уже знайомій нам вітальні, а на столі перед ними були якісь папери та письмове приладдя. Господар лічив розкладені стосиками банкноти, потім віддавав торговцеві, і той перелічував їх після нього.

— Все правильно, — мовив торговець.^ — А тепер підпишіть оце.

Містер Шелбі присунув до себе купчі, квапливо підписав їх, мов

людина, що хоче швидше позбутися якоїсь прикрої справи, і відсторонив од себе разом з грішми. Гейлі видобув із пошарпаної валізки якийсь документ, перебіг його очима й подав господареві. Містер Шелбі схопив той папір, ледве тамуючи нетерпіння.

— Ну, от і по всьому! - вигукнув торговець, підводячись з-за столу.

- Еге ж, по всьому, - занурено проказав за ним містер Шелбі, тоді тяжко зітхнув і мовив ще раз: — По всьому!

- Здається мені, не вельми ви потішені, — сказав торговець.

- Гейлі, — мовив містер Шелбі, - я сподіваюсь, ви дотримаєте свого слова й не продасте Тома першому-ліпшому покупцеві, не знаючи, хто він і що.

- Але ж ви самі вчинили точнісінько так, добродію, - відказав торговець.

— Ви ж добре знаєте, що мене змусили до цього обставини, -згорда промовив містер Шелбі.

— То вони так само можуть змусити й мене, — сказав торговець. — А проте я зроблю все, що зможу, аби примістити Тома в добру господу. Ну, а щодо мене вам нема чого турбуватись — я його не покривджу. Чого-чого, а жорстокості в мені, хвалити Бога, нема аністілечки.

Згадавши ті людяні засади, що про них допіру вранці розводився торговець, містер Шелбі не дуже пойняв віри його запевненням; одначе іншої ради він не мав, а тому без зайвих слів попрощався з торговцем і, зоставшись на самоті, закурив сигару.

Розділ V,

ДЕ ПОКАЗАНО, ЯК ПОЧУВАЄТЬСЯ ЖИВА ВЛАСНІСТЬ, ПЕРЕХОДЯЧІЇ З РУК В РУКИ

Містер і місіс Шелбі вже відійшли до спочивальні. Господар сидів собі в зручному кріслі, переглядаючи листи, що надійшли з вечірньою поштою, тимчасом як його дружина стояла перед люстром і розчісувала коси, що їх так вигадливо заплела й виклала їй Еліза. Завваживши увечері бліде обличчя й посмутнілі очі своєї покоївки, місіс Шелбі сказала, що обійдеться без її послуг, і звеліла їй лягати спати. Тож тепер, розплітаючи сама собі коси, вона мимоволі пригадала оту недавню розмову з Елізою і, обернувшись до чоловіка, недбало запитала:

33

— До речі, Артуре, що то за мужлай, якого ти приволік сьогодні до столу?

— Його звуть Гейлі, — відказав містер Шелбі, трохи збентежено посунувшись у кріслі й не підводячи очей від листа.

— Гейлі? А хто він такий і чого йому тут треба?

— Та бачиш, я мав з ним деякі справи, коли востаннє їздив до Натчеза, — пояснив містер Шелбі.

— І невже цього досить, аби він з’являвся сюди обідати, наче до себе додому?

— Але ж я сам його запросив, бо мав з ним деякі розрахунки, — сказав Шелбі.

— Він работорговець? - спитала місіс Шелбі, завваживши в чоловіковому поводженні якусь непевність.

— Та ну ж бо, люба, з чого це ти взяла? — мовив Шелбі, зводячи на неї очі.

— Ет, з нічого... Оце тільки Еліза прийшла по обіді у великій тривозі, плакала й казала, що ти розмовляєш з торговцем і що вона буцімто чула, як він пропонував тобі продати її хлопчика. Ото дурненька квочка!..

— Еліза, кажеш?.. - промовив містер Шелбі, знову беручись до листа.

Якусь хвилю він удавав, ніби цілком занурений у читання, не помічаючи навіть, що держить листа догори ногами.

«Так чи так, а все воно однаково викриється, - подумав він. — Як не тепер, то в четвер...»

— А я сказала Елізі, — провадила місіс Шелбі, розчісуючи собі коси, — що то все дурні страхи і що ти ніколи не заходиш у справи з такими людцями. Я ж бо певна, що ти й у гадці не маєш продавати когось із нашої челяді, та ще й кому — отому бурмилу!..

— Атож, Емілі, - озвався Шелбі, — я й сам завше так думав. Та бачиш, обставини склалися так, що цього не уникнути. Мені доведеться продати декого з наших слуг.

— Отому недолюдкові? Та нізащо!.. Містере Шелбі, ви, мабуть, жартуєте.

— На жаль, ні, — відказав Шелбі. — Я погодився продати Тома.

— Що? Нашого Тома? Цього доброго, відданого чоловіка, що вірою і правдою служить вам із самого малечку! Та що ви, містере Шелбі!.. До того ж ви обіцяли дати йому волю — і ви, і я стільки

разів казали йому про це. О, тепер я ладна повірити чому завгодно, навіть і тому, що ви могли б продати й малого Гаррі, єдину дитину бідолашної Елізи, — скрушно й обурено промовила місіс ІІІелбі.