Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Хатина дядька Тома

- Ага, так, — мовила Еліза, наслідуючи його порух. - Крім того, я маю тупати ногами, широко ступати й удавати хвацького парубка.

- Не треба занадто старатися, — сказав Джордж. — Трапляються часом і скромні юнаки. Либонь, краще тобі такого й удавати.

- А рукавички! Горе, та й годі! — сказала Еліза. — Таж мої руки зовсім у них потонули!

- Добре пильнуй, щоб вони весь час були на тобі, — застеріг її Джордж. — Твої малі лапоньки можуть виказати нас усіх. А ви, місіс Сміт, не забувайте, що тепер ви наша тітонька і їдете під нашою опікою.

- Я чула, — обізвалася місіс Сміт, - що якісь люди на пристані попереджають усіх капітанів щодо чоловіка з жінкою та маленьким хлопчиком.

- Он як! — мовив Джордж. — Ну що ж, коли ми таких побачимо, то дамо їм знати.

До будинку вже під’їхав найманий повіз, і гостинна родина, що прихистила у себе втікачів, обступила їх, аби попрощатися.

Як і радив Том Локер, утікачі прибрали геть невпізнанного вигляду. На їхнє щастя, місіс Сміт, поважна обивателька того самого канадського містечка, до якого вони керували, теж чекала пароплава через озеро й погодилася зіграти роль тітоньки малого Гаррі. Щоб привчити хлопчика до неї, його на ці два дні віддали під її цілковиту опіку, і з допомогою лагідного поводження, підкріпленого достачею маківників та цукерків, вона здобула неабияку прихильність того юного добродія.

Повіз спинився біля пристані. Обидва молодики, як вони тепер виглядали, зійшли містком на пароплав. Еліза галантно вела під руку місіс Сміт, а Джордж клопотався речами. Коли Джордж стояв у дверях капітанської конторки, купуючи квитки, він почув голоси двох чоловіків, що розмовляли осторонь.

- Я обдивився кожного, хто сходив на борт, - казав один. — На нашому пароплаві їх немає, я певен.

То був хтось із пароплавної обслуги, а другий, його співрозмовник, — не хто інший, як уже знайомий нам Меркс, що з притаманною йому настирністю приїхав до Сандаскі, плекаючи надію вистежити тут свою здобич.

— Молодичку важко одрізнити від білої, — мовив Меркс. — Та й чоловік її дуже світлий мулат. На руці в нього тавро.

Джорджева рука, що саме простяглася по квитки та решту, ледь помітно здригнулась, але він спокійно повернувся, обкинув Меркса байдужним поглядом і неквапливо пішов на другий кінець палуби, де його дожидала Еліза.

Місіс Сміт з малим Гаррі полишили їх і примістилися в жіночій каюті, де смаглява врода гаданої дівчинки викликала чимало хвальних зауважень.

Востаннє загув дзвін, і Джордж мав приємність бачити, як Меркс поспішається з пароплава на берег. А коли пароплав одча-лив і віддаль між ними стала непоборна, з грудей йому вихопилось протягле полегшене зітхання.

Була чудова днина. Сині води озера Ері мінились і яскріли в променях сонця. З берега повівав свіжий вітерець, і гордий корабель, розтинаючи хвилі, неухильно простував уперед.

Яка то незбагненна річ - людське серце! Дивлячись на Джорджа, що спокійно походжав по палубі зі своїм соромливим супутником, ніхто б і подумати не міг, яка буря почуттів вирує в його грудях. Заповітна мета, до якої він дедалі зближався, видавалась надто прекрасною та високою, і він аж не йняв собі віри. Його ні на мить не полишав чіпкий страх: а що, коли виникне якась негадана перепона й не дасть йому осягти мети?

Одначе пароплав ішов усе вперед, минали години, і ось уже виразно постав удалині благословенний берег Канади - берег, наділений могутньою чарівною силою, що здатна вмить розвіяти всі за-кляття рабства, будь-якою мовою проголошені та будь-якою владою потверджені.

Джордж і його дружина стояли, взявшись за руки, а тим часом пароплав підходив до невеличкого канадського містечка Амгерст-берга. Віддих Джорджеві уривався, очі застилав туман. Він мовчки потиснув тендітне рученя, що злегка тремтіло в його руці. Загув дзвін, і пароплав спинився. Немов уві сні, Джордж узяв свої речі, зібрав супутників, і весь невеличкий гурток зійшов на берег. Вони стояли на пристані, доки пароплав одчалив, а тоді зі слізьми на очах кинулись в обійми одне одному...

Місіс Сміт одвела втікачів до одного доброчинця, що оселився там, аби допомагати всім гнаним та безпритульним, які шукали захистку на цьому березі.

Чи здатен хто висловити все блаженство першого дня волі? Чи не прекрасніше та вище оте чуття від котрого-будь із решти п’яти людських чуттів? Рухатись, розмовляти, дихати, іти куди хочеш, знаючи, що ніхто за тобою не стежить, що ти поза небезпекою!.. З якою любов’ю та ніжністю дивилася мати на личко своєї сплячої дитини, що після всіх лихих пригод стала їй ще дорожча! То чи можна було заснути, коли душа повнилася таким блаженством! Щоправда, наші втікачі не мали ані клаптя землі, ані власної покрівлі над головою; вони протратили всі свої гроші до останнього долара. Та хоча й були бідні, мов дикі птахи чи польові квіти, все ж не могли заснути від щастя.

Попередня
-= 145 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!