Слава ЗСУ!

— Ні. Мене везуть, щоб комусь продати. А кому — я не знаю.

— Тебе може купити мій тато, — швидко сказала Єва. — Якщо він тебе купить, тобі буде добре. Ось я попрохаю його, сьогодні ж.

— Дякую, маленька панночко, — мовив Том.

Тут пароплав зупинився біля якоїсь пристані, щоб узяти дрова, і Єва, почувши нанизу батьків голос, притьмом гайнула туди. Том підвівся і пішов запропонувати свою допомогу матросам. За хвилину він уже вантажив дрова разом з ними.

Єва та її батько стали біля поручнів, щоб подивитися, як пароплав одчалюватиме від пристані. Його велике колесо почало звільна обертатись у воді, коли раптом від якогось різкого поруху дівчинка втратила рівновагу і впала за облавок. Її батько, майже не тямлячи, що робить, шарпнувся був за нею, та його притримали ті, що стояли позаду: вони вже бачили, що до, дитини наспіла надійніша помога.

Коли сталося нещастя, Том був на долішній палубі, якраз проти того місця. Він побачив, як дівчинка впала й зникла під водою, і ту ж мить кинувся за нею. Такому здоровому й дужому чоловікові було за іграшку продержатись на воді, доки дівчинка зрине на поверхню, а відтак він підхопив її рукою і поплив з нею до пароплава, де сотні рук одностайно простяглись їй назустріч. За хвилину Євин батько вже поніс її, мокру й непритомну, до жіночої каюти. Як завжди буває в таких випадках, добромисне жіноцтво, сповнене щонайліпших замірів, зчинило страшенну метушню і хоч несамохіть, а всілякими способами заважало відходжувати дівчинку.

Наступний день удався гарячий та душний. Пароплав надходив до Нового Орлеана. Всіх пойняли нетерплячка й збудження. Подорожні метушилися в каютах, збираючи речі й лаштуючись сходами на берег. Суднова прислуга заповзялася мити, шкребти і всіляко чепурити свій красень-пароплав до прибуття у велике місто.

Наш приятель Том, згорнувши руки, сидів собі на долішній палубі і вряди-годи занепокоєно позирав на купку людей у протилежному кінці пароплава.

Там стояла чарівна маленька Єванжеліна. Вона була трохи блідіша, ніж звичайно, але більше ніщо в ній не нагадувало про лиху пригоду, що спіткала її напередодні. Поруч неї, недбало зіпершись ліктем на паку бавовни й поклавши перед себе розкритого гамана, стояв високий та стрункий молодий добродій. Досить було одного погляду, аби непомильно сказати, що то Євин батько. Така сама шляхетна постава голови, такі ж великі голубі очі, таке саме золотисто-каштанове волосся. Одначе вираз обличчя в нього був зовсім інший. Його великим голубим очам, достоту подібним до доньчиних кольором і формою, бракувало її глибокої імлистої замріяності — вони дивилися на світ ясно, впевнено і жваво. На його гарно обведених устах блукав ледь помітний гордовитий і трохи глузливий усміх, а в кожному його жесті й порусі була невимушена, ба навіть весела зверхність. Він поблажливо, з насмішкуватою зневагою слухав Гейлі, що велемовно вихваляв свій товар, призначений на продаж.

— Одно слово, повна збірка чеснот у чорній сап’яновій оправі, — мовив він, коли торговець скінчив говорити. — Ну гаразд, чоловіче добрий, то скільки ж я на цьому втрачу, як кажуть у Кентуккі? Або, іншими словами, що я маю заплатити? Скільки ви думаєте злупити з мене? Кажіть!

— Ну що ж, - озвався Гейлі. - Коли б я віддав його, приміром, за тисячу триста доларів, то ледве повернув би свої гроші, ото й тільки. Щира правда!

— От бідолаха! - сказав молодий добродій, глузливо втупивши на нього свої голубі очі. — Та, певне, з особливої до мене поваги ви таки віддасте його за ці гроші?

— Бачте, ось і панночка його вподобала, та воно й не диво.

— О, ще б пак, тим-то ви й стали такий добрий, приятелю! Ну, а коли ви справжній благодійник, то скільки ще можете скинути, аби зробити приємність панночці, що так сильно його вподобала?

— Та ви самі посудіть, — мовив торговець. — Онде погляньте, яка статура: широчезні груди, міцний, наче кінь. А голова яка! Зразу видко тямущого мурина, годного до всякої роботи. Це я вже віддавна запримітив. Далебі, сама така статура коштує чимало, навіть коли б він був геть дурний. А тут іще кебета, та й неабияка, це я можу вам довести. Ну, то звісно, що він має коштувати дорожче. Щоб ви знали, цей хлопець порядкував у свого хазяїна всім господарством. У нього просто дивовижний хист до всіляких таких справ.

— Оце й кепсько, вельми кепсько. Надто вже він тямущий, - зауважив молодий добродій з тим самим глузливим усміхом. - Це просто нікуди не годиться. Отакі промітні хлопці завжди тікають від хазяїв, крадуть коней і взагалі не шануються. Як на мене, то не завадило б скинути сотні дві за його кебету.