Слава ЗСУ!

— Воно б, може, й так, якби не його сумирна вдача. Коли хочете, я покажу вам рекомендацію від його хазяїна, то самі побачите, який він тихий та побожний, себто по-справжньому побожний. Там, де він жив, усі прозивали його проповідником.

— То, виходить, я матиму в господі власного пастиря, — сухо зауважив молодий добродій. — Вельми до речі. Релігія у нас дома — рідкісний товар.

— Ви здорово жартуєте.

— З чого ви взяли? Адже ви самі щойно рихтували його на проповідника... Ну-бо, показуйте ваші папери.

Якби торговець не бачив у його великих голубих очах веселих бісиків і не був певен, що всі ті жарти зрештою обернуться для нього чималим пожитком, йому, можливо, вже урвався б терпець. Та він витяг свого засмальцьованого гамана, поклав його на паку бавовни й заходився переглядати якісь папери. Тим часом молодий добродій стояв поруч, насмішкувато дивлячись на нього.

— Таточку, ну купи його! Ну що тобі з того, скільки він коштує! -тихенько прошепотіла Єва, зіпнувшись на ящик і обнявши рученятами батькову шию. — У тебе ж грошей багато, я знаю. А мені він так потрібен!

— Навіщо, ясочко? Ти хочеш, щоб він був тобі за брязкальце чи за дерев’яного коника?

— Я хочу, щоб йому було добре.

— Оце то причина, далебі!

В цю мить торговець подав йому листа за підписом містера Шелбі. Молодий добродій узяв його пучками довгих пальців і недбало перебіг очима.

— Шляхетна рука, - мовив він, - і з правописом гаразд... Ну що ж, лічіть ваші гроші, приятелю! — І подав торговцеві пачку банкнот.

— Усе правильно, — сказав Гейлі, аж сяючи з утіхи.

Видобувши з кишені каламарчика, він узявся заповнювати купчу і за кілька хвилин подав її молодому добродієві.

— Цікаво, а що, як і мене розкласти отак по артикулах, — сказав той, побіжно переглядаючи документ, — то скільки б за мене можна дати? Скажімо, стільки-то за поставу голови, за високе чоло, стільки-то за руки й ноги, потім окремо за освіченість, здібності, доброчесність... А втім, останнє, либонь, недорого коштує. Ну що ж, ходім, Єво, — обернувся він до дочки і взяв її за руку.

Він перейшов палубу, підступив до Тома і, легенько торгнувши пальцем його підборіддя, добродушно мовив:

— Ану поглянь, Томе, як тобі подобається твій новий хазяїн?

Том підвів голову. Навряд чи хто не відчув би приємності, дивлячись на те молоде, гарне й веселе обличчя. На очі Томові навернулися сльози, і він щиро сказав:

— Хай благословить вас небо, пане!

— Сподіваюся, що благословить. Отже, тебе звуть Том? Ти вмієш правити кіньми, Томе?

— Я до коней змалечку звичний, — відказав Том. — Містер Шелбі завше мав їх подостатком...

— От і гаразд. Тоді я, мабуть, поставлю тебе кучером. Тільки за умови, що напиватимешся ти не частіш, як раз на тиждень, не беручи до уваги особливих нагод.

Том здивовано і трохи ображено мовив:

— Я зовсім не п’ю, пане.

— Цю байку, Томе, я вже чув. А втім, побачимо. Коли так, то це буде чимала вигода для всіх нас. Ну, годі-бо, друже, — добродушно додав він, побачивши, що Том засмутився. — Я певен, що ти й справді шануватимешся.

— Авжеж, пане.

— Тобі в нас буде добре, - сказала Єва. - Тато дуже хороший, тільки він завжди з усіх кепкує.

— Тато вельми тобі вдячний за таку рекомендацію, — засміявся Сен-Клер і, повернувшись на підборах, пішов собі.

Розділ XV

ПРО ТОМОВОГО НОВОГО ГОСПОДАРЯ ТА ПРО ВСІЛЯКІ ІНШІ РЕЧІ

Зважаючи на те що примхлива доля звела нашого скромного героя з особами вищого стану, ми маємо за свій обов’язок відрекомендувати їх читачеві.

Огюстен Сен-Клер був син заможного луїзіанського плантатора. Рід їхній походив з Канади, звідки приїхали його батько й дяль-ко, дуже схожі один на одного вдачею. Дядько осівся на багатій фермі у Вермонті, батько став власником великих плантацій в Луїзіані¹¹. Мати Огюстенова була француженка з гугенотської родини¹², що емігрувала до Луїзіани в числі перших осадників. Вона народила двох дітей: Огюстена та його брата. А що Огюстен успадкував од матері її кволість і слабовитість, то його ще в дитинстві, на пораду лікарів, одвезли до дядька у Вермонт, сподіваючись, що тамтешній суворіший клімат піде на користь його здоров’ю. Там він прожив багато років і закінчив коледж.

Невдовзі по тому в одному з північних штатів він запізнався з гарною та шляхетною дівчиною. Вони покохали одне одного і заручилися. Огюстен повернувся на південь, щоб залагодити все до весілля, коли раптом одного дня одержав назад свої листи до нареченої з коротенькою запискою від її опікуна, в якій говорилося, що на той час, як до нього дійдуть ці листи, вона вже буде дружиною іншого. Вражений до нестями, він, як і багато хто в таких випадках, поклав собі одним відчайдушним зусиллям вирвати з серця навіть і гадку про неї. Надто гордий благати чи шукати порозуміння, він безоглядно кинувся у вир великосвітнього життя і десь за два тижні по тому злоповісному листі вже був узнаним закоханцем найпершої красуні того сезону. Ледве минув час, потрібний на всілякі приготування, як він побрався з дружиною, що мала зграбну статуру, прегарні темні очі та сто тисяч доларів посагу. І, певна річ, усі вважали його за неабиякого щасливця.

---

 11 Штат Вермонт лежить на північному сході США, в так званій Новій Англії; Луїзіана - на крайньому півдні.

 12 Гугеноти- французькі протестанти, переслідувані королівською владою. Частина їх емігрувала в Луїзіану та інші штати Північної Америки.