Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Хроніка вбивства, про яке всі знали заздалегідь

— Майже стільки, — підтвердив він. — Але ми лише починаємо. В остаточному підрахунку ця сума подвоїться.

Сантьяго Насар пообіцяв собі, що перевірить усі видатки до останнього сентимо, і якраз на це йому вистачило життя. На підставі останніх відомостей, які подав йому на пристані Крісто Бедойя наступного ранку, він з'ясував за сорок п'ять хвилин до власної смерті, що прогноз Байярдо Сан Романа виявився на диво точним.

У самого мене зберігся дуже невиразний спогад про те весілля, і тоді я вирішив зібрати його по клаптиках із чужої пам'яті. Довгі роки в нас удома точилися розмови про те, як мій батько узяв скрипку, до якої не торкався з юності, щоб заграти на честь молодих, як моя сестра-черниця танцювала меренге у своєму чернечому вбранні і як доктор Діонісіо Ігуаран, двоюрідний брат моєї матері, домігся, щоб його взяли на урядовий пароплав, бо не хотів бути в містечку наступного дня, коли мав з'явитися єпископ. У процесі свого розслідування, проведеного для цієї хроніки, мені відкрилося безліч дрібних подробиць, зокрема те, що дуже привабливими здалися всім сестри Байярдо Сан Романа, чиї оксамитні сукні з величезними метеликами, які були приколоті на спині золотими шпильками, привертали до себе більше уваги, ніж розкішний плюмаж та увішані орденами й медалями груди батька. Багато людей знали про те, що в хмільному дурмані я запропонував Мерседес Барча вийти за мене заміж, а вона ж тоді тільки-но закінчила початкову школу; про це нагадала мені й сама Мерседес через чотирнадцять років, коли ми справді побралися. Найяскравіше видіння, яке назавжди збереглося в моїй пам'яті від тієї злощасної неділі, — це старий Понсіо Вікаріо, сам-один на табуреті посеред подвір'я. Його посадили там, гадаючи, напевне, що то почесне місце, і гості весь час наштовхувалися на нього, плутали його з кимось іншим, пересаджували сюди-туди, щоб не заважав, а він крутив сивою головою на всі боки з розгубленим виразом людини, яка осліпла зовсім недавно, і відповідав на запитання, адресовані не йому, і кивав у відповідь на уявні привітання, хоч ніхто його й не вітав, щасливий у своєму крузі забуття, у настовбурченій від крохмалю сорочці, з гуайяковим ціпком у руках, купленим йому з нагоди весілля.

Формальна церемонія завершилась о шостій пополудні, коли попрощалися почесні гості. Осяяний ілюмінацією пароплав відплив, лишаючи за собою бурунний слід вальсів, граних на піанолі, і на якийсь час нас підхопила стихія, закрутивши всіх над глибінню непевності, аж поки ми стали впізнавати одне одного і знову свідомо кинулись у вир гулянки. Молодята з'явилися трохи згодом у відкритому автомобілі, насилу прокладаючи собі шлях крізь розвихрений натовп гостей. Байярдо Сан Роман пускав хлопавки, пив горілку з пляшок, шо їх простягували йому з натовпу, і вони вийшли вдвох з машини покружляти в колі кумбіамби[2]. Наприкінець молодий побажав, щоб ми танцювали собі, поки попадаємо знеможені, і повіз перелякану дружину до оселі своїх мрій, де раніше так щасливо жив удівець де Ксіус.

Після того гулянка розбилася на окремі компанії і тривала до півночі. З усіх закладів відкритою лишалася тільки крамничка Клотільди Арменти в одному з кутків майдану. Сантьяго Насар, Крісто Бедойя, мій брат Луїс Енріке і я, усі ми четверо подалися до притулку милосердя Марії Алехандріни Сервантес. Серед багатьох інших туди навідалися й брати Вікаріо. Вони випивали з нами і співали з Сантьяго Насаром за п'ять годин до того, як убили його. На вулицях містечка, певне, ще жевріло кілька головешок, розкиданих із вогнища сьогоднішньої гулянки, бо звідусіль до нас долинали сплески музики та гамір далеких бійок: отак ми й бавили час, дедалі сумніші, чекаючи тієї хвилини, коли пролунає гудок єпископського пароплава.

Пура Вікаріо розповіла моїй матері, що лягла спати об одинадцятій вечора, після того як за допомогою старших дочок навела сякий-такий лад на подвір'ї. Розповіла також, що о десятій годині, коли на подвір'ї ще співало кілька п'яних, Анхела Вікаріо прислала попросити валізку з особистими речами, яка була в гардеробі її спальні, і мати хотіла передати також валізку з буденним одягом, але посильний дуже квапився. Пура Вікаріо вже спала глибоким сном, коли у двері постукали. «Постукали тричі, з великими паузами, — розповіла вона моїй матері, — і в тому стуці одразу відчувалося щось незвичайне, як буває завжди, коли вам приносять погану звістку». Вона відчинила двері, не вмикаючи світла, щоб нікого не розбудити, і в сяйві вуличного ліхтаря побачила Байярдо Сан Романа в незастебнутій на ґудзики шовковій сорочці та якихось чудернацьких штанях на еластичних шлейках. «Він був весь зелений, наче примара з жаского сну», — розповіла Пура Вікаріо моїй матері. Анхела стояла в тіні, отож мати побачила її тільки тоді, коли Байярдо Сан Роман схопив її за руку й витяг на світло. Вона з'явилась перед материні очі в подертій на клапті атласній сукні, обгорнута до пояса рушником. Пура Вікаріо подумала, що це вони зазнали аварії в автомобілі і тепер лежать мертві на дні якогось провалля.


  2 Кумбіамба — народний колумбійський танець.

Попередня
-= 12 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!