Слава ЗСУ!

— З ним що-небудь сталося? — спитала вона.

— Поки нічого, — відповів їй Педро Вікаріо. — Але ми хочемо його вбити.

Сказав він це таким звичайним тоном, що Клотільда Армента не сприйняла його слова всерйоз. Але помітила, що близнюки принесли з собою два різницькі ножі, загорнуті в ганчірку.

— А можна довідатись, чого це ви збираєтесь убити його так рано удосвіта? — спитала вона.

— Він знає чого, — відповів Педро Вікаріо.

Клотільда Армента подивилась на братів уже стривожено. Вона знала обох дуже добре і вміла навіть розрізняти їх, а надто після того, як Педро Вікаріо повернувся з військової служби. «Вони скидалися на двох хлопчаків», — розповіла мені Клотільда Армента. І ця думка налякала її, бо вона завжди вважала, що тільки діти здатні на все. Отож, наготувавши молоко для продажу, вона пішла будити чоловіка і розповіла йому, що відбувається в крамниці. Дон Рохеліо де ла Флор вислухав дружину напівсонний.

— Не будь дурною, — сказав він їй. — Ці хлопці нездатні вбити людину, а тим паче — багатія.

Коли Клотільда Армента повернулася в крамничку, близнюки саме розмовляли з поліцаєм Леандро Порноєм, який прийшов по молоко для алькальда. Вона не почула, про що вони говорили, але, певне, повідомили його про свій намір, судячи з того, як він оглянув їхні ножі, перше ніж вийти.

Полковник Ласаро Апонте підвівся з ліжка десь перед четвертою ранку. Він саме кінчав голитися, коли поліцай Леандро Порной розповів йому про нахваляння братів Вікаріо. Попереднього вечора алькальдові довелося розбороняти стільки бійок між приятелями, що він не став особливо квапитися з приводу ще однієї. Він спокійно вдягся, кілька разів перев'язував собі краватку-метелик, аж поки пов'язав досконало, і, готуючись до зустрічі з єпископом, почепив на шию ладанку Конгрегації діви Марії. Поки він снідав куснем смаженої печінки, посиланим кілечками цибулі, дружина збуджено розповіла йому, що Байярдо Сан Роман повернув дружину батькам, проте алькальд сприйняв цю новину досить спокійно.

— Господи! — вигукнув він з награним жахом. — Що подумає про це єпископ?

Проте, перше ніж скінчити сніданок, він згадав про розповідь свого денщика, поєднав дві новини й одразу збагнув, що вони підходять одна до одної, як загадка до своєї відгадки. Він вийшов з дому й попрямував на майдан, ідучи понад новою пристанню. Будинки вже почали оживати в чеканні єпископа. «Точно пригадую, що була майже п'ята година і починався дощ», — розповів мені полковник Ласаро Апонте. Дорогою його спиняло троє людей і кожен повідомив йому по секрету, що брати Вікаріо хочуть убити Сантьяго Насара, але тільки один сказав, де саме вони чатують на нього.

Алькальд застав близнюків у крамниці Клотїльди Арменти. «Коли я побачив їх, я подумав, що то пусті хвастощі, — сказав він і додав, спираючись на свою особисту логіку. — Бо вони були не такі п'яні, як я сподівався». Він навіть не став розпитувати хлопців про їхні наміри, а тільки забрав у них ножі й звелів їм іти спати. Він поставився до них з тією самою поблажливою зверхністю, з якою щойно висміяв тривогу своєї дружини.

— Ви собі уявляєте, — дорікнув він їм, — що скаже єпископ, коли захопить вас у такому стані!

Вони пішли собі. Клотільда Армента відчула розчарування, бо вважала, що алькальд повинен був поставитися до цього серйозніше й заарештувати близнюків, поки проясниться вся правда. Полковник Апонте показав їй ножі як вирішальний аргумент.

— Вони вже не мають чим убивати нехай там кого, — мовив він.

— Не в цьому річ, — сказала Клотільда Армента. — Заарештувавши їх, ви б допомогли бідолашним хлопцям вибратися з тієї жахливої безвиході, в яку вони несамохіть потрапили.

Вона підсвідомо відчула правду. Була певна, що брати Вікаріо не так турбуються про здійснення вироку, як про те, аби хтось визволив їх із халепи, перешкодивши виконати його. Але полковник Апонте був у мирі зі своїм сумлінням.

— Однієї підозри не досить, щоб заарештувати людину, — сказав він. — Тепер треба тільки попередити Сантьяго Насара, і щасливого вам понеділка.

Згадуючи полковника Апонте, Клотільда Армента любила підкреслювати, що його куций розум часто приносив йому прикрощі, а мені він, навпаки, згадується як чоловік завжди щасливий, хоч і трохи неврівноважений від регулярних занять на самоті спіритизмом, якого навчався заочно, по пошті. Проте його легковажність не викликає сумніву — інакше він не наробив би стільки помилок того злощасного понеділка. Коли по правді, то він не згадав більше про Сантьяго Насара, аж поки побачив його на пристані, і тоді лише похвалив себе за те, що прийняв слушне рішення.