Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Хроніка вбивства, про яке всі знали заздалегідь

— Іншого виходу для нас просто нема, — сказав він. — Це однаково, як наче ми його уже вбили.

Вони вийшли на вулицю крізь задні двері сажу, з незагорнутими ножами, переслідувані гавкотом собак на сусідніх подвір'ях. Починало розвиднятися. «Дощу не було», — згадував Пабло Вікаріо. «Навпаки, — розповів мені Педро, — віяв вітер од моря, і зорі на небі можна було порахувати пальцем». На той час новина уже поширилася настільки, що Ортенсія Бауте, відчинивши двері якраз у ту мить, коли брати проминали її дім, першою оплакала ще живого тоді Сантьяго Насара. «Я подумала, вони уже вбили його, — розповіла мені Ортенсія Бауте. — Бо я побачила у світлі ліхтаря ножі, і мені здалося, з них капає кров».

Один з небагатьох будинків на тій глухій вулиці, чиї мешканці вже прокинулися, був дім Пруденсії Котес, нареченої Пабло Вікаріо. Завжди, коли брати ішли тут о цій годині, а надто по п'ятницях — прямуючи на ринок, — вони заходили туди випити чашку ранкової кави. Ось і тепер штовхнули хвіртку і, переслідувані собаками, що впізнали їх у світанковій сутіні, зайшли на кухню. Привіталися з матір'ю Пруденсії Котес. Кава ще не була готова.

— Ми залишимо це на потім, — сказав Пабло Вікаріо. — Зараз ми поспішаємо.

— Я розумію вас, діти, — мовила стара. — Обов'язок честі — насамперед.

А проте вони сіли чекати, і тепер уже Педро Вікаріо подумав, що брат умисне гайнує час. Поки вони пили каву, на кухню вийшла Пруденсія Котес, дівчина в самому розквіті. Вона принесла жмут старих газет, щоб оживити полум'я в грубі. «Я знала, куди вони прямують, — розповіла мені Пруденсія, — і співчувала їм. Зрештою, я ніколи не погодилася б вийти за Пабло, якби він тоді не повівся, як належить чоловікові». Перше ніж вийти з кухні, Пабло Вікаріо взяв у неї дві газети і дав одну братові, щоб загорнути ножі. Пруденсія Котес зачекала на кухні, провівши їх поглядом аж за хвіртку, і після того чекала ще цілих три роки, ні на мить не піддавшись розпачу, поки Пабло Вікаріо вийшов із в'язниці і став її чоловіком на все життя.

— Бережіться там, — сказала вона.

Отож Клотільда Армента не помилилась, коли їй здалося, що близнюки настроєні вже не так рішуче, як дотепер, і вона принесла пляшку міцнючої настійки, сподіваючись, що це доконає їх. «Того дня я збагнула, — розповіла мені вона, — які ми, жінки, безпорадні на цьому світі!» Педро Вікаріо попросив її дати на час голярське приладдя свого чоловіка, і вона принесла мило, щіточку, дзеркальце та станочок із новісіньким лезом, проте Педро поголився своїм ножем для розрубування туш. Клотільді Арменті це здалося вищим проявом чоловічості. «Він скидався на убивцю з кіно», — розповіла вона в розмові зі мною. А втім, Педро пояснив мені згодом, і то була правда, що просто він призвичаївся в казармі голитися небезпечною бритвою і вже не міг робити це якось інакше. Його брат, той поголився в менш екзотичний спосіб, станочком Рохеліо де ла Флора. Потім вони взялися за пляшку і мовчки випили її, неквапно і мляво пригублюючи зі склянок і поглядаючи з тупим виразом людей, які провели безсонну ніч, на неосвітлене вікно будинку навпроти, тим часом як до крамниці раз у раз заходили всякі люди, вдаючи, що їм треба чогось купити; вони брали непотрібне їм молоко та запитували про всякі продукти, яких тут не бувало ніколи, прагнучи на власні очі переконатися, чи справді на Сантьяго Насара чатують з наміром убити його.

Брати Вікаріо так і не побачили, щоб те вікно освітилося. Сантьяго Насар зайшов у свій дім о четвертій двадцять, але для цього йому не треба було засвічувати ніякого світла, бо лампочка біля сходів горіла всю ніч. Він упав на своє ліжко в темряві й не став роздягатися, бо поспати йому лишалася тільки година, і вдягненого підняла його з постелі Вікторія Гусман, коли прийшла будити хазяїна, щоб ішов зустрічати єпископа.

Ми, четверо, були в домі Марії Алехандріни Сервантес, аж поки, вже після третьої години, вона відіслала музикантів і погасила світло на подвір'ї, де танцювали, щоб дати змогу своїм мулаткам, служницям утіхи, лягти без клієнтів і бодай трохи оклигати. Ось уже три дні й три ночі вони трудилися без перепочинку, спершу таємно обслуговуючи почесних гостей, а потім щедро даруючи свою любов усім тим, кому не досить було радощів, які дісталися йому на весільному торжестві. Марія Алехандріна Сервантес — а про неї ми казали, що вона засне тільки раз у житті, коли ляже вмерти, — була найелегантніша і найніжніша з усіх жінок, яких мені доводилося будь-коли знати, і на диво послужлива в ліжку, але й дуже вимоглива. Вона тут народилася, тут виросла і тут жила в домі, двері якого ніколи не зачинялися. Кілька кімнат Марія Алехандріна Сервантес здавала пожильцям, а на просторому подвір'ї, освітленому паперовими ліхтарями, купленими на китайських базарах у Парамарібо, щовечора влаштовувала танці. Це вона позбавила цноти усе моє покоління. Вона навчила нас багато більше, ніж ми мали б від неї навчитися, але насамперед прищепила нам тверде переконання, що немає на світі сумнішого місця, аніж ліжко, в якому ти спиш сам-один. Сантьяго Насар утратив глузд, відколи вперше її побачив. Я попередив його відразу: сокіл, що пада на чаплю сміливу, життям своїм важить. Але він не чув мене, заворожений чаклунським посвистом Марії Алехандріни Сервантес. Вона була його болісною пристрастю, володаркою його снів до п'ятнадцяти років, коли Ібрагім Насар силоміць стягнув сина з того ліжка, відшмагав ременем і замкнув більше ніж на рік на фермі «Святий образ». Після того їхні взаємини з Марією Алехандріною тривали, скріплені вже глибшими почуттями, але без колишньої безумної жаги, і вона почувала до нього таку пошану, що не лягала до ліжка ні з ким іншим, коли був присутній він. Ну, а в ті останні наші канікули вона частенько виряджала всіх раніше під неймовірним приводом, що стомилася, проте не засувала двері й не вимикала в коридорі світла, чекаючи, коли я тайкома повернуся й прийду до неї.

Попередня
-= 17 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!