Слава ЗСУ!

коли Сантьяго Насар ще конав у кухні. Я побачив заплакану Дівіну Флор, що відганяла собак криками та ломакою.

— Допоможіть! — зойкнула дівчина. — Вони хочуть пожерти його кишки!

Ми позаганяли собак у хлів і замкнули їх там на висячий замок. Пізніше Пласіда Лінеро звеліла, щоб їх забрали к у — дись якомога далі до самого кінця похорону. Але пополудні — невідомо, як це їм удалося, — вони вирвалися звідти, де були, й, ошалілі, вдерлися в дім. Пласіда Лінеро вперше і востаннє втратила терпець.

— Ці гидючі пси! — крикнула вона. — Повбивайте їх!

Наказ негайно виконали, і будинок знову занурився в

тишу. Спочатку не було ніяких побоювань за стан тіла. Обличчя лишалося непошкодженим, і на ньому застиг той самий вираз, який мав Сантьяго Насар, коли співав; нутрощі Крісто Бедойя прибрав на місце й обмотав живіт сувоєм полотна. Але пополудні з ран почала сочитися рожевувата сукровиця, яка приваблювала мух, а на підборідді проступила лілова пляма — вона повільно розповзалася по обличчю, наче тінь від хмари по водяному плесу, і зрештою досягла чуба. Обличчя, яке завжди було лагідним, прибрало грізного виразу, і мати накрила його хусткою. Полковник Апонте зрозумів тоді, що не можна далі чекати, і наказав падре Амадорові робити розтин. «Буде гірше, як доведеться викопувати його через тиждень», — сказав він. Наш священик у свій час навчався на факультеті медицини та хірургії в Саламанці, але потім урвав навчання і, не закінчивши університету, вступив до семінарії. Навіть алькальд знав, що його розтин не має юридичної сили. А проте священик був змушений виконати наказ.

Падре Амадор здійснив цю різанину в одному з класів публічної школи з допомогою аптекаря, який вів записи, та студента медицини, першокурсника, що був тут у той час на канікулах. Вони мали в своєму розпорядженні лише кілька найпримітивніших хірургічних інструментів, і багато чого доводилося робити всяким кустарним начинням. Проте, хоч як безжально почикрижив тіло падре Амадор, його висновки здалися слідчому цілком обґрунтованими, і він заніс їх до свого протоколу як істотну частку зібраних ним доказів.

Сім з багатьох ран були смертельні. Дві глибокі колоті, спереду, майже розтинали печінку на шматки. Чотири рани було завдано в шлунок і одна така глибока, що ніж пройшов аж до підшлункової залози і порізав її. Шість легших ран у поперечній ободовій кишці і численні пошкодження тонких кишок. Єдиний прокол у спині на рівні третього поперекового хребця проходив крізь праву нирку. Черевна порожнина була переповнена згустками крові, і в мішанині з напівперетравленої їжі та фекалій знайшлася золота медаль, яку Сантьяго Насар проковтнув у віці чотирьох років. Грудна клітка була пробита в двох місцях: один прокол у другому правому міжребер'ї, що зачепив легені, і другий — дуже близько до лівої пахви. Окрім того, шість менших ран на руках та долонях і два горизонтальні порізи: один у правому стегні і другий — у м'язах живота. Права долоня була пробита ножем. В описі розтину сказано: «Ця рана скидалася на стигмат розіп'ятого Христа». Мозок заважив на шістдесят грамів більше, ніж мозок середнього англійця, і падре Амадор у своєму звіті зробив висновок, що Сантьяго Насар мав високо розвинений інтелект і його чекало блискуче майбутнє. Проте в кінці своїх нотаток він зазначив, що печінка була збільшена, і відніс це на рахунок незалікованого гепатиту. «Зрештою, — сказав він мені, — йому лишалося прожити небагато років». Доктор Діонісіо Ігуаран, який і справді лікував Сантьяго Насарові гепатит у віці дванадцяти років, не міг без обурення згадувати про той розтин: «Треба бути попом, щоб виявити таке невігластво, — сказав він мені. — Я ніколи не міг розтовкмачити йому, що ми, люди тропіків, усі маємо збільшену печінку порівняно до європейців». Опис розтину завершувався висновком, що смерть настала внаслідок кровотечі, спричиненої будь-якою з семи тяжких ран.

Вони повернули нам зовсім інше тіло. Півчерепа було розтрощено під час трепанації, і гарне обличчя, яке пощадила смерть, утратило схожість з обличчям небіжчика. Окрім того, священик видер з живота порізані кишки і, не знаючи, що з ними робити, сердито благословив їх і кинув у помийницю. Останні роззяви, що зазирали у вікна школи, зрештою розійшлися, студент-помічник кудись щез, а полковник Ласаро Апонте, який на своєму віку бачив і влаштовував задосить різанин під час придушення повстань, кінчив тим, що, крім спірита, став ще й вегетаріанцем. Випотрошене тіло набили ганчір'ям та негашеним вапном і зашили грубим шпагатом, просиленим у голку, якою шиють мішки. Коли ми клали його в нову труну, обтягнуту шовком, підбитим ватою, воно вже почало розкладатися. «Я думав, так воно збережеться довше», — пояснив мені отець Амадор. Але сталося навпаки: ми мусили поквапно поховати бідолаху Сантьяго Насара уже вдосвіта наступного дня, бо від тіла пішов такий запах, що несила було терпіти його далі в домі.