Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Хроніка вбивства, про яке всі знали заздалегідь

— Заради бога, — пробурмотіла Клотільда Армента. — Залиште це на потім, бодай з поваги до сеньйора єпископа.

«Тієї миті я немов відчула подих святого духа», — не раз казала потім Клотільда Армента. І справді, ту думку їй, мабуть, навіяло провидіння, хоча користь від неї була недовга. Почувши слова Клотільди Арменти, брати Вікаріо замислились, і той, який підвівся, сів знову. Обидва провели поглядом Сантьяго Насара, коли він переходив через майдан. «Вони дивилися на нього майже з жалістю», — розповідала Клотільда Армента. У цю мить на майдан зграйкою вибігли дівчатка у формених платтячках сиріток-учениць монастирської школи.

Пласіда Лінеро мала слушність: єпископ так і не зійшов з пароплава. Окрім представників місцевої влади та школярів, на пристані юрмилось багато всякого люду, і скрізь виднілися короби з добре відгодованими півнями, бо суп з курячих гребінців був улюбленою стравою святого отця. На товарну пристань назносили стільки дров, що пароплаву знадобилося б години зо дві, щоб повантажити їх. Але він не причалив. Тільки виринув із-за повороту ріки, заревівши, наче дракон, і одразу оркестр із місцевих музик заграв складений на честь єпископа гімн, а півні в коробах дружно закукурікали, розбуркавши всіх інших півнів у селі.

За тих часів леґендарні колісні пароплави, що топилися дровами, вже доживали свій вік, і ті нечисленні, які ще лишалися на службі, не мали ні піаноли, ні кают для весільних подорожей молодят і майже нездатні були плисти проти течії. Але той пароплав був зовсім новий — з двома трубами замість однієї, з вимпелом, пофарбованим у колір палубних поручнів, а заднє колесо з товстих дощок робило його потужним, як морський лайнер. На верхній палубі, неподалік від капітанської каюти, стояв єпископ у білій сутані, оточений почтом іспанців. «Погода була така сама, як на Різдво», — розповідала мені моя сестра Марго. І ще вона розповіла, як пароплав дав гудок і струмінь стисненої пари пройшов над пристанню, намочивши всіх, хто стояв на самому краєчку. А далі — наче миттєвий міраж: єпископ почав хрестити рукою натовп на березі і робив це бездумно, без прихованої іронії, але й без натхнення, аж поки пароплав зник із поля зору людей, і тільки кукурікання півнів нагадувало про недавній скороминуший візит духовного пастиря.

Сантьяго Насар мав усі підстави відчути себе обманутим. На прохання отця Кармена Амадора, що закликав свою паству не скупитися на дари, він постачив від себе кілька оберемків дров і крім того власноручно вибрав півнів з найапетитнішими гребінцями. Але його розчарування було миттєвим. Коли моя сестра Марго, що, як і він, приходила на пристань, зустріла його, він уже був у пречудовому гуморі і сповнений бажання гуляти далі, дарма що таблетки аспірину не принесли йому ніякого полегшення. «Він не здавався засмученим і думав тільки про те, у скільки обійшлося весілля», — розповіла мені сестра. На нього справили сильне враження деякі цифри, що їх навів Крісто Бедойя, який теж був з ними на пристані. Ми троє — Крісто Бедойя, Сантьяго Насар і я — гуляли майже до четвертої ранку, але Крісто не пішов спати додому, а залишився погомоніти у своїх діда й баби. Там він дістав ті відомості, яких бракувало, щоб точно підрахувати видатки на весілля. Він розповів, що для гостей зарізали сорок індиків та одинадцять кабанів — і ще наречений подарував громаді чотири телиці, щоб їх засмажили просто на майдані для всього села. Було спожито двісті п'ять ящиків контрабандної горілки і майже дві тисячі пляшок рому, які роздавали всім, хто хотів. Не було жодної людини — ні багатої, ні вбогої — що так чи так не взяла б участі в найграндіознішій гулянці, яку будь-коли бачено в містечку. Сантьяго Насар почав мріяти вголос:

— Моє весілля буде ще бучніше, — сказав він. — Кожен, хто побуває на ньому, пам'ятатиме його все життя.

Моя сестра спізнала таке відчуття, ніби її торкнувся своїм крилом ангел. Вона знову позаздрила Флорі Мігель, яка й так не була обділена щастям і, крім усього, з Різдва цього року матиме ще й Сантьяго Насара. «Мені раптом сяйнуло, що не може бути кращої партії, аніж він, — розповіла мені сестра. — Тільки уяви собі: гарний, статечний і вже з власним маєтком, хоч йому тільки двадцять один рік». Марго мала звичай запрошувати його на сніданок, коли в нас були млинці з маніоку, а того ранку моя мати саме збиралася напекти їх. Сантьяго Насар з радістю прийняв запрошення.

— Я перевдягнусь і одразу прийду, — мовив він і тут виявив, що забув свого годинника на нічному столику. — Котра година?

Було вже двадцять п'ять на сьому. Сантьяго Насар узяв Крісто Бедойю під руку і повів його в бік майдану.

Попередня
-= 5 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!