Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Хроніка вбивства, про яке всі знали заздалегідь

Як рішуче заявила на допиті Вікторія Гусман, ні вона, ні її дочка нічого не знали про те, що Сантьяго Насара збиралися вбити. Але з плином років куховарка призналася, що коли він зайшов до кухні випити кави, обидві вони вже знали про це від однієї жебрачки, яка навідалася годині о п'ятій ранку попросити молока; та жінка розповіла їм також, з якої причини його хочуть убити і повідомила, де саме на нього чатують. «Я не остерегла його, бо думала, що то п'яне бахвальство», — сказала мені Вікторія Гусман. Але згодом Дівіна Флор призналася, коли я зайшов до неї, вже після того як мати її померла, що та не застерегла Сантьяго Насара, бо в глибині душі прагнула його смерті. Вона ж, Дівша Флор, була тоді боязка дівчина, нездатна щось зробити з власної волі, і ще дужче налякалася, коли він схопив її за зап'ясток, і рука його здалася їй твердою і крижаною, як у мерця.

Під урочисті гудки єпископського пароплава Сантьяго Насар сягнистою ходою перейшов занурений у півсутінь дім. Дівіна Флор побігла наперед, щоб відчинити йому двері, уникаючи його рук, вона спритно петляла поміж кліток із сонними пташками в їдальні, поміж меблів та вазонів з висячою папороттю у залі, та, відсунувши на дверях засув, таки не змогла вивернутися з-під хижої лапи ласолюбного коршака. «Він мацнув мене між стегнами, — розповіла мені Дівіна Флор. — Він завжди так робив, коли зустрічав мене саму в якомусь закутні будинку, але того дня я не відчула звичного страху, а тільки несамовите бажання заплакати». Дівчина відступила вбік, щоб випустити хазяїна, і крізь прочинені двері побачила на майдані мигдалеві дерева, мов обсипані блискітками світанкового сяйва, але їй забракло відваги роздивитися навколо. «Тоді раптом пароплав перестав гудіти, і заспівали півні, — розповіла мені Дівіна Флор. — Вони зняли такий шарварок, аж я не могла повірити, що в селі стільки півнів. Я думала, то їх везуть на пароплаві єпископа». Одне тільки змогла вона зробити для чоловіка, якому так і не судилося стати її коханцем, — це, всупереч наказу Пласіди Лінеро, залишити двері незамкненими, щоб той міг повернутися ними на випадок нагальної потреби. Якийсь чоловік — хто саме, про це ніколи так і не стало відомо, — підсунув під двері конверт із запискою, в якій остерігав Сантьяго Насара, що його збираються вбити, і повідомляв, у чому його звинувачують, де чатують на нього та інші істотні подробиці замислюваного вбивства. Коли Сантьяго Насар виходив з будинку, та записка лежала на підлозі, але ні він, ні Дівіна Флор, ні будь-хто інший не побачили її аж до того часу, коли злочин уже було вчинено.

Пробило шосту годину, а досі горіли вуличні ліхтарі. На гіллі мигдалевих дерев і на деяких балконах ще висіли барвисті весільні гірлянди, і можна було подумати, ніби їх щойно розвісили на честь єпископа. Але вимощений плитами майдан здавався величезним звалищем порожніх пляшок та інших решток грандіозного бенкету, бо був геть засмічений до самої церковної паперті, де було споруджено поміст для оркестру. Коли Сантьяго Насар вийшов з дому, його випередило кілька людей, що бігли до пристані на заключні гудки пароплава.

О тій порі на майдані було відкрито єдиний заклад — молочну крамницю біля самої церкви, і саме там сиділи двоє чоловіків, які чатували на Сантьяго Насара, щоб убити його. Клотільда Армента, власниця цієї крамниці, була першою людиною, яка побачила його в сяйві світанку, і мала таке враження, ніби він увібрався в алюміній. «Він уже здавався привидом», — розповіла вона мені. Чоловіки, що збиралися вбити Сантьяго Насара, задрімали, сидячи на своїх стільцях і тримаючи на колінах загорнуті в газету ножі, а Клотільда Армента стримала подих, щоб не розбудити їх.

То були двадцятичотирирічні брати-близнята Педро і Пабло Вікаріо. Вони так скидалися один на одного, що мало хто міг розрізнити їх. «З вигляду грубі, але вдачі м'якої», — написав про них слідчий у протоколі. Я знав обох ще з початкової школи і дав би їм таку саму характеристику. Того ранку вони були в темних костюмах, одягнених напередодні з нагоди весілля, шерстяних та ще й надто закритих для клімату Карібського узбережжя, і після багатогодинної гулянки мали обличчя змучені і пом'яті, проте знайшли в собі сили, щоб поголитися. Хоч пити брати Вікаріо почали ще до весілля і пили відтоді безперервно цілих три доби, проте здавалися тепер не так п'яними, як схожими на розбуджених сновид. Удосвіта, після майже двогодинного чатування в крамниці Клотільди Арменти, вони заснули, і то був їхній перший сон від самої суботи. Коли загудів пароплав, вони ледь чи й очі розплющили, але інстинктивне чуття збудило їх миттю, коли Сантьяго Насар вийшов зі свого будинку. Обидва схопили свої газетні згортки, і Педро Вікаріо став підводитись.

Попередня
-= 4 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!