Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Хроніка вбивства, про яке всі знали заздалегідь

— Піду попередити куму Пласіду, — відповіла мати. — Хіба годиться, щоб усі знали про те, що її сина хочуть убити, а вона одна цього не знала?

— Вікаріо нам ще ближча рідня, ніж вони, — сказав мій батько.

— Слід завжди бути на боці того, кого вбивають, — відповіла мати.

Мої молодші брати позбігалися зі своїх кімнат. Відчувши подих трагедії, найменші заплакали. Мати не звернула на них жодної уваги — чи не вперше у своєму житті — як і на свого чоловіка, власне.

— Зачекай-но, я вдягнуся, — сказав він.

Та мати уже була на вулиці. З усіх дітей був одягнений тільки мій брат Хайме, якому тоді ще не виповнилося й семи років, — він збирався до школи.

— Іди-но проведи матір, — звелів йому батько.

Хайме побіг за нею, не розуміючи, ні що відбувається, ні куди вони йдуть, і схопив її за руку. «Вона йшла, розмовляючи сама до себе, — розповів мені Хайме: — «Підлі людці, ви не знаєте ніякого закону, — тихо бубоніла вона, — вам би, тварюкам, тільки чинити зло». Вона навіть не усвідомлювала, що веде за руку дитину. «Люди, мабуть, думали, я схибнулася, — розповідала згодом мати. — Тільки й пам'ятаю, як удалині почувся багатоголосий гамір, немов знову почалася весільна гулянка, і я побачила, як усі кинулися бігти до майдану. Вона прискорила ходу з рішучістю, на яку була здатна, коли йшлося про людське життя, але в ту мить хтось, біжучи назустріч, почув, як вона белькоче, і співчутливо кинув їй на ходу:

— Не завдавайте собі клопоту, Луїсо Сантьяго. Його уже вбили.


II

Байярдо Сан Роман, чоловік, який повернув свою молоду дружину батькам, уперше з'явився в нас у серпні попереднього року, за шість місяців до весілля. Він зійшов з рейсового щотижневого пароплава, несучи сакви, оздоблені срібними пластинами, зробленими в одному тоні з пряжками на ремені та пістонами на черевиках. Він мав десь років під тридцять, але здавався значно молодшим, тому що був тонкий у стані, як новільєро[1], мав золотаві очі і смаглу шкіру, немов обпалену на повільному вогні у випарах селітри. На ньому була коротка куртка й дуже вузькі штани — і те, й те з натурального хрому, а рукави з козячої шкіри такого самого кольору. Магдалена Олівер їхала з ним на одному пароплаві і протягом усієї подорожі не могла відірвати від нього погляду. «Правда, він здався мені трохи схожим на жінку, — розповіла вона в розмові зі мною. — А проте я відчувала непереборне бажання намастити його вершковим маслом і з'їсти живцем». Не вона остання спізнала таке відчуття і не вона остання збагнула, що Байярдо Сан Роман не з тих людей, яких можна зрозуміти з першого погляду.

У кінці серпня моя мати написала мені в коледж і мимохідь згадала: «До нас приїхав дуже дивний чоловік». У наступному листі вона повідомила: «Дивного чоловіка звати Байярдо Сан Роман, і всі вважають, що він чарівний хлопець, проте я його не бачила». Ніхто ніколи так і не довідався, чого він до нас приїхав. Якийсь чоловік не втримався від спокуси і незадовго до весілля запитав його про це. «Я просто мандрував від села до села, шукаючи собі наречену», — відповів йому Байярдо Сан Роман. Може, то була правда, а може, й ні, бо він умів розмовляти з такою невимушеністю, що годі було збагнути, чи він каже те, що думає, чи зовсім інше.

Приїхавши до нас, він того ж таки дня прийшов увечері в кіно і дав зрозуміти, що він інженер-залізничник, заговоривши про настійну необхідність прокласти колію до центру, бо, мовляв, річкове сполучення менш надійне. Наступного дня йому треба було послати телеграму, і він сам відстукав її на ключі, а крім того навчив телеграфіста, як дозаряджати виснажені батареї. З не меншою обізнаністю він розмовляв про захворювання, які поширились у прикордонній смузі, з військовим лікарем, що перебував тоді в наших місцях, набираючи рекрутів. Йому подобалися бучні тривалі бенкети, але сам він ніколи не напивався, розбороняв забіяк і не мав звички давати волю рукам. Якось у неділю після церковної відправи Байярдо Сан Роман викликав на змагання наших найкращих плавців — їх набралося багато — і вже через двадцять змахів руками випередив усіх, а пливли вони туди й назад через річку. Моя мати розповіла мені про це в одному зі своїх листів і далі висловилася чисто по-своєму: «Враження таке, ніби він купається не тільки у воді, а й у золоті». Ці її слова відповідали скороспілій легенді про те, що Байярдо Сан Роман не лише вміє усе робити й робити досконало, а й має у своєму розпорядженні практично необмежені кошти.

Востаннє і найдужче похвалила його моя мати в листі, якого я отримав у жовтні. «Люди люблять його й шанують, — писала вона, — бо він людина порядна і щира, а минулої неділі опустився навколішки, коли брав причастя, і потім став підспівувати священикові по латині». У ті часи не дозволялось причащатись навстоячки, а відправу служили тільки латиною, але моя мати має звичай помічати такі очевидні вчинки, коли хоче проникнути в саму суть подій. А втім, після цього хвалебного висновку вона, хоч і написала мені ще два листи, проте й словом не прохопилася більше про Байярдо Сан Романа, навіть тоді, коли стало відомо, що він хоче одружитися з Анхелою Вікаріо. Тільки багато пізніше, через довгий час після нещасливого весілля, вона призналася мені, що вперше побачила його зблизька тоді, коли вже відіслала написаного в жовтні листа і що, заглянувши в його золотаві очі, вона похолола від жаху.


  1 Юний тореро, який ще не дістав звання матадора.

Попередня
-= 7 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!