Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Кінець Вічності

Хіба це не добро? Правда, змінилися особистості. Ну то й що з того? Нові особистості були такі самі люди і так само заслуговували на життя. І коли чиєсь життя скоротилося, то в більшості людей воно стало довше і щасливіше. Щоправда, великий літературний твір, шедевр людського розуму та почуттів, не був написаний у новій Реальності, але хіба не збереглося кілька примірників цієї книги в бібліотеках Вічності? І хіба в новій Реальності не з’являться нові великі твори?

Тієї ночі Харлана довго мучило безсоння, і коли він нарешті задрімав, з ним сталося те, чого вже не траплялося кілька років.

Йому приснилася мати.


Незважаючи на вияв легкодухості на самому початку діяльності, протягом біороку Харлан став відомий в усій Вічності як Технік Твісела, а також під уїдливими прізвиськами «диво-хлопчик» і «непомильний».

Його взаємини з Купером потеплішали. Але в дружбу вони так і не переросли. (Якби Купер переборов себе й пішов на зближення, Харлан, мабуть, розгубився б і не знав, як йому поводитися). Хоч би там як, вони працювали разом злагоджено, а інтерес у Купера до Первісної історії настільки зріс, що тепер він міг змагатися зі своїм навчителем.

— Послухай, Купере, як ти дивишся на те, щоб перенести урок на завтра? — якось запитав його Харлан. — Я хотів би на цьому тижні побувати в 300-му Сторіччі, перевірити одне Спостереження й побачитися з одним чоловіком — він якраз вільний сьогодні увечері.

У Купера заблищали очі.

— Я не міг би з вами поїхати?

— Ти хочеш?

— Авжеж. Я ніколи не їздив у капсулі, хіба що того разу, коли мене приставили сюди із 78-го, але тоді я так і не зрозумів, що сталося.

Харлан звик користуватися капсулою, що стояла в шахті С і за неписаним правилом призначалася для Техніків в усіх Сторіччях. Купер ішов туди слідом за Харланом, не виказуючи жодних ознак замішання. Він без вагання увійшов у капсулу й сів на круглий диванчик, що повністю оперізував її стінки.

Однак коли Харлан увімкнув Поле і спрямував капсулу в минуле, на Куперовім обличчі відбився кумедний вираз подиву.

— Я нічого не відчуваю, — сказав він. — Щось не ладиться?

— Усе гаразд. Ти нічого не відчуваєш, бо ми не рухаємося в буквальному розумінні цього слова. Нашу капсулу мовби протягує крізь Час. Фактично, — повчально провадив далі Харлан, — цієї миті ні ти, ні я не складаємося з речовини, хоча, судячи з нашого зовнішнього вигляду, цього не скажеш. Сотні людей можуть послуговуватися нашою капсулою цієї миті, рухаючись (якщо можна так висловитися) у різних Часових напрямках, проникаючи один крізь одного і т. д. Закони звичайного світу не поширюються на шахти з капсулами.

Куперів рот скривився у лукавій посмішці, й Харланові стало ніяково. «Хлопець вивчає Темпоральну механіку і знає про ці речі більше за мене, — подумав він. — Мені слід було б помовчати й не корчити з себе дурня».

Він замовк і похмуро втупився у Купера. За кілька місяців вуса у юнака помітно виросли. Вони звисали донизу, як говорили Вічні, у стилі Малансона. Винахідник Темпорального Поля Малансон був зображений на єдиній (і досить невиразній) фотографії з такими самими вусами, тож вони зажили популярності серед Вічних, хоча й не всім личили.

Куперів погляд прикипів до приладу, де швидко змінювалися цифри, показуючи номери Століть, крізь які вони мчались.

— Як далеко сягають у майбутнє шахти капсул? — запитав він.

— Хіба ти не проходив цього?

— На студіях майже не згадували про капсули.

Харлан стенув плечима.

— Вічності немає кінця. Шахти сягають у безмежність.

— А вам далеко доводилося бувати у майбутньому? — 300-е Сторіччя, куди ми дістаємося, буде найвіддаленішим. Доктор Твісел, наприклад, побував у 50 000-му.

— Неймовірно! — прошепотів Купер.

— Це ще нічого. Деякі Вічні бували аж за 150 000-м Сторіччям. — І що там?

— А нічого, — понуро відповів Харлан. — Повно всякої тварі, але людей нема. Людство щезло з лиця Землі.

— Вимерло? Знищено?

— Не думаю, що хтось знає достеменно.

— Хіба не можна якось це змінити?

— Розумієш, починаючи з 70 000-го і далі… — почав був Харлан і враз осікся. — Послухай, Час із ним, давай побалакаємо про щось інше. Існувала тема, до якої Вічні ставилися майже із забобонним страхом. Це були так звані «Приховані Сторіччя» — період між 70 000-м і 150 000-м. Про нього рідко згадували. Свої скромні знання цієї ери Харлан завдячував тісному співробітництву з Твіселом. Вони зводилися до того, що в жодному із тисяч тих Сторіч Вічні не могли проникнути в Час. Двері між Вічністю й Часом були зачинені. Чому? Ніхто цього не знав.

Попередня
-= 13 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!