Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Кінець Вічності

З випадкових Твіселових фраз Харлан зробив висновок, що раніше вже були спроби змінити Реальність у Сторіччях, які безпосередньо передували 70 000-му, але без достатніх Спостережень за наступними Сторіччями ці спроби успіху не мали.

Твісел якось сказав з усміхом:

— Ми ще й до них доберемося. А поки що в нас вистачає клопотів із сімдесятьма тисячами Сторіч.

Однак слова його звучали не зовсім переконливо.

— А що сталося з Вічністю після 150 000-го? — запитав Купер.

Харлан зітхнув. Купер, видно, не збирався міняти теми розмови.

— Нічого не сталося, — відповів Харлан. — Сектори Вічності є в кожному Сторіччі після 70 000-го, але в жодному з них немає Бічних. Сектори сягають мільйонів Сторіч, поки не зникне життя на Землі, і далі, поки Сонце не спалахне Новою Зіркою, і далі також. Вічності нема кінця й краю. Через те її називають Вічністю.

— Виходить, Сонце там уже стало Новою Зіркою?

— Певна річ. Інакше Вічність не могла б існувати. Спалах Нової Зірки живить нас енергією. Ти знаєш, скільки потрібно енергії для створення Темпорального Поля? Поле, вперше створене Малансоном, було завширшки дві секунди від одного кінця до другого, на ньому ледь могла вміститися сірникова головка, але для нього потрібна була вся енергія, вироблена атомною електростанцією за цілий день. Майже сто років пішло на те, аби протягти тоненьке, мов волосок, Темпоральне Поле далеко в майбутнє, щоб черпати променеву енергію від спалаху Нової Зірки. Тільки після цього вдалося утворити доволі велике Поле, де могла вже вміститися людина.

Купер зітхнув.

— Як би я хотів, щоб мені на уроках не пояснювали рівняння та механіку полів, а розповідали про цікавіші речі! От якби я жив у часи Малансона…

— Ти нічого тоді про все це не дізнався б. Малансон жив у 24-му, а Вічність створено тільки в 27-му. Сам розумієш, що відкрити Темпоральне Поле і створити Вічність — це не одне й те саме. В 24-му ніхто ані найменшого уявлення не мав про те, що означає відкриття Малансона.

— Отже, він випередив свій час?

— Набагато. Він не тільки відкрив Темпоральне Поле, але й описав основи взаємозв’язків, на яких базується створення Вічності, й передбачив усі її характерні ознаки, за винятком хіба що Зміни Реальності. І зробив це з неабиякою точністю… але, здається, ми приїхали. Виходь перший.

Вони вийшли з капсули.


Харлан ще ніколи не бачив Старшого Обчислювача Лабана Твісела таким розгніваним. Подейкували, що Твісел не здатний на будь-які вияви емоцій; його називали бездушним стариганом, що, прижившись у Вічності, навіть забув номер свого рідного Сторіччя; ходили чутки, нібито серце його атрофувалося ще в ранній юності й він замінив його простим ручним комп’ютером, на зразок того, що він його завжди носив із собою в кишені штанів.

Твісел ніколи не намагався спростувати цих чуток. Багато хто вважав, що він і сам у них вірить. І, мабуть, через те Харлан, зігнувшись під гнівним натиском Старшого Обчислювача, все-таки встиг якимось краєчком мозку здивуватися з того, що Твісел здатний так бурхливо виказувати свої почуття. Харлан навіть подумав: а чи не пошкодує потім старий, переконавшися, що його комп’ютерне серце насправді виявилося елементарним людським органом із м’язів та клапанів, жалюгідним клубком емоцій.

— О всемогутній Часе! — кричав Твісел скрипучим старечим голосом. — Чого це ти, хлопче, тут розкомандувався? Уявив себе на засіданні Ради? Надумав мене вчити, замість того щоб виконувати мої накази? З яких пір ти став розпоряджатися рухом капсул у цьому Секторі? Може, всі ми повинні просити в тебе дозволу на поїздку?

Час від часу Твісел вимагав: «Відповідай мені!» — і не дочекавшись відповіді, виливав на бідолашну Харланову голову чергову порцію уїдливих запитань з киплячого казана своїх емоцій.

— Якщо ти ще хоч раз дозволиш собі подібне, я пошлю тебе ремонтувати каналізацію до кінця твоїх днів! — пригрозив він насамкінець. — Закарбуй це собі на носі!

Блідий від крайнього хвилювання, Харлан пробелькотів:

— Мені ніколи ніхто не казав, що Учня Купера не можна брати в капсулу.

Але це пояснення не пом’якшило гніву Старшого Обчислювача.

— Що то за виправдання із подвійних заперечень, хлопче? Тобі ніколи ніхто не казав, щоб ти не споював його. Не казали тобі, щоб ти не стриг його наголо, не прохромлював шпагою. О Часе! А що ж тобі, хлопче, сказали робити з ним?

— Навчати його Первісної історії.

— От і навчай. Інші речі хай тебе не обходять.

Твісел шпурнув недопалок на підлогу й люто розтер його ногою, немов то було лице його заклятого ворога.

Попередня
-= 14 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!