Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Кінець Вічності

— Машина! — зневажливо кинула Нойс.

Харлан насупив брови, але за мить обличчя його проясніло.

— Не будь такою впертою, Нойс. Я розумію, тебе обурює, що світ не такий міцний і сталий, як ти думала. Ти сама, світ, у якому ти живеш, рік тому, до Зміни Реальності могли бути лише тінню ймовірності, але яка різниця? Адже в твоїй пам’яті збереглося все прожите тобою життя, байдуже, було воно лише тінню ймовірності чи справжнім. Ти пам’ятаєш своє дитинство, своїх батьків, правда ж?

— Аякже.

— Отже, це все одно, що ти прожила таке життя, яким ти зараз пам’ятаєш його, правда ж? Я хочу сказати, що немає значення, прожила ти його насправді чи ні.

— Не знаю. Мені треба подумати. А що, коли мій завтрашній день також стане лише сновидінням, тінню чи як ти там його назвав?

— Що ж, тоді буде нова Реальність і нова Нойс із своїми новими спогадами. Все буде так, ніби нічого й не відбулося, хіба що знову зросте загальна сума людського щастя.

— Мене все це якось не задовольняє.

— Крім того, — поквапливо додав Харлан, — тепер з тобою вже нічого не скоїться. Там, у твоєму Сторіччі, з’явиться нова Реальність, але ти зараз перебуваєш у Вічності і тебе Зміна не зачепить.

— Але коли, як ти стверджуєш, немає ніякої різниці, — похмуро сказала Нойс, — то для чого тоді була вся ця морока зі мною? Навіщо ти забрав мене з Часу?

— Тому, що ти мені потрібна такою, як ти є, — з несподіваним запалом вигукнув Харлан. — Я не хочу, щоб ти змінилася. Ні на йоту.

Він мало не проговорився, що якби не її забобон щодо Вічних і вічного життя, то вона й не глянула б на нього.

Вона розгублено роззирнулася.

— Невже мені доведеться залишитися тут на все життя? Мені буде так… самотньо.

— Ні, ні. Не бійся! — палко вигукнув він і так міцно стис її руки, що вона аж поморщилася від болю. — Я лише з’ясую, що на тебе чекає в новій Реальності, і ти повернешся назад у 482-е, тільки, так би мовити, під маскою. Я потурбуюсь про тебе. Ми одержимо офіційний дозвіл на взаємини, і я простежу, щоб тебе не зачепила жодна майбутня Зміна. Я Технік і, кажуть, Технік непоганий, отже, я трохи розуміюся на Змінах. І ще дещо знаю, — додав він загрозливо і враз осікся.

— А хіба це дозволяється? — запитала Нойс. — Я маю на увазі забирати людей у Вічність, щоб урятувати їх від Змін? Це якось не в’яжеться з тим, про що ти мені розповідав.

На якусь мить Харлан уявив собі страшну порожнечу тисяч і тисяч безлюдних Сторіч, що оточували його звідусіль, і йому аж мороз пішов поза шкірою. Він відчув себе відрізаним від Вічності, яка досі була для нього єдиною домівкою і єдиною вірою, і навіть більше, він відчув себе викинутим і з Часу, і з Вічності. Поряд з ним тільки жінка, заради якої він зрікся всього.

— Ні, не дозволяється, — мовив пригнічено Харлан. — Це злочин. Великий злочин. Мені соромно за свій вчинок. Але якби було потрібно, я повторив би його ще раз і ще раз.

— Заради мене, Ендрю? Заради мене?

— Ні, Нойс, — озвався він, не підводячи очей. — Заради себе. Я не можу втратити тебе.

— А якщо вони нас упіймають?..

Харлан знав відповідь на це запитання. Знав ще з тієї самої ночі в 482-му, коли його осяяв несподіваний здогад. Однак він і тепер не наважувався навіть уявити собі цю страшну правду.

— Я нікого не боюсь, — сказав він. — Я буду захищатися. Вони й не підозрюють, як багато я знаю.

Розділ 9

ІНТЕРЛЮДІЯ

Їхнє життя тут здалося потім Харланові справжньою ідилією. За ці біотижні відбулося стільки подій, вони так змішалися й переплелись у його пам’яті, що йому здавалось, ніби цей період тривав набагато довше, ніж було насправді. А втім, єдиною ідилією були години, проведені разом із Нойс. Вони мовби освітили рожевим світлом усі інші події.


Епізод перший. Повернувшись у Сектор 482-го, він неквапом спакував свої пожитки — переважно одяг та плівки, особливо подбавши про оправлені томи Первісного журналу. Збираючись на свою постійну базу в 575-е, він ревно стежив, щоб бодай не забути чогось із своєї цінної колекції.

Помічник вже закінчував переносити його речі до вантажної капсули, коли надійшов Фінджі.

— Бачу, ви нас покидаєте. — Як завжди, Фінджі непомильно добирав найбанальніших фраз. Він посміхався, майже не розтуляючи уст. Руки його були закладені за спину, а опецькуватий корпус погойдувався, немов м’ячик, на пухкеньких ніжках.

Харлан навіть не глянув на свого начальника. Він лише сухо кинув:

— Так, сер.

— Я доповів Старшому Обчислювачеві Твіселові, що ви цілком задовільно провели своє Спостереження в 482-му.

Попередня
-= 39 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!