Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Кінець Вічності

В тиші безсонних ночей Харлан іноді згадував перші дні свого Учнівства і свої відчайдушні намагання порвати з рідним Сторіччям і з Часом взагалі.

Простому Учневі потрібно було півроку, щоб узнати правду, збагнути, що він уже ніколи не повернеться додому в буквальному розумінні цього слова. І річ не тільки в суворих законах Вічності, які прирікали його на блукання в чужих світах, а й у тому беззаперечному факті, що рідного дому могло вже не бути і в певному розумінні слова його взагалі й не було.

Це відкриття по-різному діяло на Учнів. Харлан пам’ятає, як спохмурніло й зблідло обличчя його однокурсника Бонкі Латурета, коли Наставник Ярроу розповів їм усю правду про Реальність.

Того вечора ніхто й не доторкнувся до їжі. Вони всі з’юрмилися докупи, мовби хотіли зігріти один одного теплом своїх тіл. Не було серед них тільки Латурета, ніхто й не помітив, коли він зник. Лунали жарти, сміх, але жарти виходили банальні, а сміх звучав фальшиво.

Хтось тоді сказав невпевненим тремтячим голосом:

— Виходить, у мене й матері не було. І коли я повернусь своє рідне 95-е, мені скажуть: «Хто ти такий? Ми тебе не знаємо. Ми тебе не пам’ятаємо. Тебе взагалі немає на цьому світі»…

Всі засміялися, закивали головами, осиротілі хлопчаки, які не мали нічого, крім Вічності.

Латурета знайшли в ліжку. Він міцно спав, проте дихання його було уривчасте, а на лівій руці виднілася червона цяточка від уколу шприца. На щастя, її одразу помітили. Викликали Наставника Ярроу, і всі вже думали, що в їхньому класі на одного Учня поменшає. Однак усе обійшлося. Через тиждень Бонкі знову сидів за партою. Але Харлан дружив з ним і знав, що рана, залишена в його душі тієї страшної ночі, так і не загоїлася.

А тепер Харлан мав пояснити, що таке Реальність, дівчині, яка була не набагато старша за тих Учнів, і пояснити все до решти, нічого не приховуючи. Він мусив так зробити. В нього не було вибору. Нойс достеменно має знати, що на неї чекає і що вона повинна робити.

Він почав свою розповідь. Вони сиділи в конференц-залі за довгим столом, розрахованим чоловік на двадцять, їли консерви, заморожені фрукти, пили молоко, і Харлан розповідав.

Він намагався пом’якшити ситуацію, обережно добирав виразів, але, як з’ясувалося, в цьому потреби не було. Нойс швидко схоплювала кожне його слово і, ще не дійшовши середини своєї лекції, Харлан з подивом відзначив, що вона його чудово розуміє. Нойс не злякалась і не розгубилась, а тільки розгнівалася. Її щоки аж розчервонілись від гніву, а темні очі стали ще темніші.

— Але ж це злочин! — вигукнула вона. — Хто дав Вічним право вирішувати чужу долю?

— Це робиться для добра людства, — пояснив Харлан.

Звісно, їй важко зрозуміти такі речі. Вона — Часів’янка й не бачить далі свого Сторіччя. Йому аж стало жаль Нойс за її обмежений кругозір.

— Для добра людства? А дублікатор ви також знищили для нашого добра?

— Хай тебе це не хвилює. Ми зберегли дублікатор у себе.

— Ви зберегли його в себе, а як бути з нами? Адже ми в 482-му могли б також його мати.

Вона схвильовано розмахувала в повітрі двома стиснутими п’ястучками.

— Від нього годі було чекати вам добра. Заспокойся, люба, й вислухай мене до кінця.

Різким, майже судомним рухом — йому ще треба навчитися доторкатися до неї, не боячись, що це для неї буде неприємно, — він міцно схопив її за руки.

Кілька секунд вона пручалася, намагаючись вивільнити руки, а тоді засміялася.

— Кажи далі, дурненький ти мій, і не будь таким похмурим. Я не звинувачую тебе.

— Тут нема кого звинувачувати. В цьому ніхто не винен. Ми мусили так зробити. Випадок із дублікатором — класичний приклад. Я це вивчав ще в школі. Дублюючи предмети, він може дублювати і людей. І тут постають дуже складні проблеми.

— А хіба суспільство не може саме розв’язувати свої проблеми?

— Не завжди. Ми уважно вивчили цю епоху й пересвідчилися, що Часів’яни не знайшли задовільного розв’язку цієї проблеми. Не забувай, що невдачі позначаються не лише на самому суспільстві, а й на майбутніх його поколіннях. Скажу більше, проблема дублікатора взагалі не може мати розв’язку. Це така сама пошесть, як атомна війна й наркоманія, які просто не мають права на існування. Отже, дублікатор необхідно було вилучити з Часу.

— Чому ти такий упевнений?

— Зрозумій, Нойс, ми маємо чудові Обчислювальні машини. Можливості Кібермозку значно вищі, ніж у будь-якої подібної машини, створеної у будь-якій Реальності. Він може проаналізувати, наскільки бажана чи небажана та чи та Реальність з урахуванням тисяч і тисяч змінних величин.

Попередня
-= 38 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!