Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Кінець Вічності

Попри всі спроби Адміністратора зберегти незворушний вираз обличчя, в погляді його промайнув щирий подив.

— Хіба ви нічого не знаєте?

— Про що?

— Зараз у 575-му відбувається засідання спеціальної підкомісії Ради Часів. У вашому Секторі тільки й мови, що про це. — І вони хочуть мене бачити? — запитав Харлан і подумав: «Звичайно, хочуть. Кому ж іще, як не мені, присвячене те засідання?»

Тепер він зрозумів, чому так тішився вчора вночі Молодший Обчислювач, що стрівся йому біля дверей Твіселової кімнати. Обчислювач знав про майбутнє засідання підкомісії, і йому смішно було навіть подумати, що Технік о такій порі сподівається побачити Твісела. «І справді смішно», — з гіркотою в душі подумав Харлан.

— Я тільки виконую розпорядження, — сказав Адміністратор. — Більше мені нічого не відомо. — І здивовано додав: — Невже ви досі нічого про це не чули?

— Техніки — відлюдкуватий народ, — уїдливо відповів Харлан.


П’ятеро, не рахуючи Твісела! Всі — Старші Обчислювачі, й кожен з них прослужив у Вічності не менше як тридцять п’ять років!

Ще півтора місяці тому велика честь снідати в такому товаристві просто ошелешила б Харлана; йому б відібрало мову перед цими можновладними й відповідальними особами. Вони здалися б йому казковими велетнями.

Однак нині вони були його супротивники й навіть гірше — судді. В нього не було часу для святобливого трепету перед ними. Він мав терміново виробити стратегічний план дій.

Вони могли б не знати, що йому все відомо. Якщо тільки Фінджі не розповів їм. Удень Харлан ще більше був певний, що Фінджі не наважиться зробити з себе посміховисько, привселюдно признавшись, що його образив Технік.

Харлан вирішив скористатися цією своєю перевагою й зачекати, поки вони зроблять перший крок, скажуть перше слово, яке означатиме початок бойових дій.

Однак члени Ради не поспішали. За своїм скромним сніданком вони мирно розглядали Харлана, немов якийсь цікавий експонат, розпластаний на музейній вітрині з допомогою слабких антигравітаторів. Харлан з одчайдушною мужністю почав розглядати кожного із членів Ради.

Він знав їх усіх, оскільки це були відомі люди, а крім того, їх часто показували в щомісячних інформаційних стереофільмах. Ці фільми призначалися для обміну досвідом між Секторами Вічності, й усі Вічні, починаючи від Спостерігача й вище, зобов’язані були переглядати їх.

Огест Сеннор — лисий, як коліно, навіть без брів і вій, найбільше привертав Харланову увагу. По-перше, через те, що пильний погляд темних очей на цьому безволосому тлі вражав дужче, ніж із стереоекрана. По-друге, Харлан знав про розбіжність у поглядах між Сеннором і Твіселом. І нарешті, Сеннор не тільки розглядав Харлана. Він мовби вистрілював одне за одним свої запитання різким голосом.

Спочатку це були запитання, на які важко відповісти щось конкретне, приміром: «Скажіть, юначе, чому вас раптом зацікавила Первісна історія?» або: «Що вам дало вивчення Первісної історії?»

По тому він зручніше вмостився в кріслі й, кинувши свою тарілку в люк для брудного посуду, сплів перед собою пухкі пальці. (Харлан помітив, що й на руках у нього не було волосся).

— Мене давно вже цікавить одне питання, — промовив Сеннор. — Може, ви мені допоможете.

«От і почалось», — подумав Харлан.

— Якщо тільки зможу, сер, — сказав він уголос.

— Декотрі з нас тут, у Вічності, — я не хочу сказати, що всі або навіть більшість, — тут він стрельнув оком на втомлене Твіселове обличчя, тимчасом як решта підсунулися ближче й приготувалися слухати, — але принаймні декотрі з нас, — цікавляться філософськими аспектами Часу. Ви розумієте, що я маю на увазі?

— Парадокси подорожей у Часі, сер?

— Ну, коли вам більше до вподоби ці мелодраматичні терміни, то хай буде так. Але, звичайно, річ не тільки в парадоксах. Нас цікавлять питання справжньої природи Реальності, збереження маси-енергії під час Зміни Реальності й таке інше. На наші розмірковування про подібні речі впливають знання природи подорожей у Часі. А от ваші Первісні істоти нічого не знали про такі подорожі. Що вони думали про все це?

З протилежного кінця долинув тихий голос Твісела:

— Словоблуддя.

Однак Сеннор пустив повз вуха в’їдливу репліку.

— Можете відповісти на моє запитання, Техніку? — поцікавився він.

— За Первісної ери люди не замислювалися над подорожами в Часі, Обчислювачу.

— Не вірили, що це можливо?

— Гадаю, що так.

— Навіть не замислювалися над такою проблемою?

— Ну, щодо цього, — невпевнено промовив Харлан, — то мені здається, що деякі припущення зустрічалися в їхній так званій науково-фантастичній літературі. Я не дуже добре обізнаний з нею, але, здається, там не раз повторюється епізод, коли чоловік повертається у минуле, щоб убити свого рідного діда ще в колисці.

Попередня
-= 50 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!