Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Кінець Вічності

— Чудово! Просто чудово! — захоплено вигукнув Сеннор. — Це, зрештою, фундаментальний парадокс подорожей У Часі, якщо вважати Реальність незмінною. Га? А тепер я наважуся стверджувати: ваші Первісні й гадки не мали, що Реальність може змінюватися. Я правду кажу?

Харлан не поспішав з відповіддю. Він ніяк не міг збагнути, куди гне Сеннор, і це непокоїло його.

— Мені бракує знань, щоб твердо відповісти вам, сер, — нарешті промовив він. — Гадаю, вони могли припускати можливість існування переміжних часових шляхів або ж різних площин буття. Але точно не скажу.

Сеннор відкопилив нижню губу.

— Я певний, що ви помиляєтеся. Вас могли ввести в оману деякі туманні висловлювання в книжках, — читаючи такі висловлювання, ви сприймали їх крізь призму власних знань. Ні, не маючи досвіду подорожування в Часі, людина не осягнула б своїм мозком усієї філософської складності Реальності. От, наприклад, чому Реальність має інерцію? Ми всі знаємо, що це так. Будь-який вплив повинен перевищити певну критичну величину, перш ніж відбудеться Зміна, справжня Зміна. І навіть тоді Реальність намагається повернутися на своє попереднє місце.

Припустімо, наприклад, що ми здійснили Зміну тут, у 575-му. Реальність змінюватиметься дедалі ефективніше приблизно до 600-го Сторіччя. Зміна поширюватиметься й далі, десь аж до 650-го, однак її інтенсивність поступово йтиме на спад. За цими часовими межами Реальність залишиться незмінною. Всі ми знаємо, що це так, але жоден із нас не знає, чому все це відбувається саме так. Здавалося б, що всі Зміни Реальності мають поширюватися дедалі ефективніше крізь усі Сторіччя, до безмежності, але насправді не так.

Або візьмімо інший приклад. Мені сказали, що Технік Харлан мастак добирати Мінімальний Необхідний Вплив у будь-якій ситуації. Я ладен побитися об заклад, що він не зможе пояснити, як він це робить.

Тепер уявіть собі безпорадність Первісних людей. Їх хвилювала проблема, чи може чоловік убити рідного діда, бо вони не знали всієї правди про Реальність. А тепер візьмімо ймовірнішу ситуацію, легшу для аналізу: подорожуючи в Часі, людина зустрічає саму себе… — І що станеться, коли людина зустріне саму себе? — різко запитав Харлан.

Вже те, що Харлан перебив Обчислювача, само по собі було порушенням заведених правил чемності. А його тон робив подібну вихватку майже скандальною, й присутні спрямували докірливі погляди на Харлана.

Сеннор затнувся, однак за мить уже вів далі, силкуючись будь-що зберегти самовладання. Він закінчив перервану фразу, ухилившись таким чином від прямої відповіді на безтактне запитання: — …і розгляньмо чотири можливих випадки в цій ситуації. Назвімо чоловіка, який прибув на дане місце раніше в біочасі, А і того, що прибув пізніше, — Б. Випадок перший: А і Б не бачать один одного і дії одного зовсім не впливають на дії другого. В такому разі можна вважати, що вони не зустрілися, і ми не братимемо цей випадок до уваги, як тривіальний.

Випадок другий: Б, пізніший індивід, бачить А, але А не бачить Б. Тут також не слід чекати серйозних наслідків, оскільки Б хоч і бачить, де перебуває А і що той робить, але першому ця ситуація вже знайома, він не дістає ніякої додаткової інформації. Нічого нового тут для нас немає.

Третя й четверта можливості полягають в тому, що А бачить Б, але Б не бачить А, і що А і Б бачать один одного. В кожній із цих можливостей найістотнішим є те, що А бачить Б. Чоловік на трохи давнішій стадії свого біологічного буття бачить себе пізнішого. Зазначимо, звідси він може зробити висновок, що доживе до віку Б. Він довідується, що йому доведеться робити ті самі дії в майбутньому, свідком яких він став. А людина, навіть незначною мірою обізнана зі своїм майбутнім, може діяти на основі одержаних знань і таким чином змінить це майбутнє. Звідси випливає, що Реальність повинна так змінитися, щоб їхня зустріч стала неможливою або принаймні щоб А не зміг побачити Б. А коли існуюча Реальність зникне і її не можна буде ніяк визначити, то, виходить, що А ніколи не зустрічався з Б. Аналогічно, за будь-якого парадоксу, пов’язаного з пересуванням у Часі, Реальність завжди змінюється, щоб уникнути самого парадоксу, і ми доходимо висновку, що у подорожах у Часі парадоксів немає і не може бути.

Сеннор, задоволений собою і своєю логікою, обвів усіх поглядом, але тут із-за столу встав Твісел.

— Не гаймо часу, джентльмени, — сказав він. І перш ніж Харлан устиг оговтатися, сніданок закінчився.

П’ятеро членів підкомісії попідводилися з-за столу й, киваючи головами, попрощалися з Харланом з виглядом людей, які задовольнили свою цікавість. Тільки Сеннор міцно потис йому на прощання руку й грубувато сказав:

Попередня
-= 51 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!