Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Кінець Вічності

— О всемогутній Часе! — пробурмотів Твісел.

— А хіба не правда? Ви можете замкнути коло тільки з моєю допомогою. Без мене… — Він багатозначно урвав фразу.

— Ти підійшов близько до істини, — сказав Твісел, — хоча можу заприсягтися, що немає нічого, що б вказувало… — Він поринув у задуму, в якій, здавалось, ні Харлан, ні весь навколишній світ не грали ніякої ролі.

— Ви вважаєте, що я тільки близько підійшов до істини? — поквапливо підхопив Харлан. — Це і є істина.

Він навіть не міг сказати, звідки в нього з’явилася така певність, хоча сам дуже хотів, щоб так і було.

— Ні, ні, це ще не істина, — сказав Твісел. — Ніхто не збирається посилати Учня Купера в 24-е, щоб він там навчав Малансона.

— Я вам не вірю.

— Ти повинен мені повірити. Ти повинен зрозуміти всю важливість нашої справи. Я хочу, щоб ти посприяв нам у здійсненні нашого проекту. Бачиш, Харлане, становище набагато складніше, ніж ти собі уявляєш. Набагато, мій хлопчику. Коло майже замкнулось. Учень Брінзлі Шерідан Купер і є Віккор Малансон.

Розділ 12

ПОЧАТОК ВІЧНОСТІ

Харлан і гадки не мав, що Твісел зможе повідомити щось несподіване для нього. Як він помилявся!

— Малансон… Він… — розгублено пробурмотів Харлан.

Твісел докурив свою сигарету, дістав нову й сказав:

— Так, Малансон. Хочеш, я коротко розкажу тобі його біографію? Ось послухай. Малансон народився в 78-му Сторіччі, якийсь час провів у Вічності й помер у 24-му.

Своєю маленькою ручкою Твісел легенько взяв Харлана за лікоть, і на його зморшкуватому обличчі гнома ще ширше розпливлася незмінна усмішка.

— Ходімо, мій хлопчику. Біочас летить, і навіть нам він не підвладний. Сьогодні ми з тобою не належимо собі. Може, зайдімо до мого кабінету?

Твісел рушив до виходу, й Харлан, ще не встигнувши оговтатися, пішов слідом за ним. Він чвалав мов у тумані, не помічаючи як відчиняються перед ними двері, як рухаються під ними пандуси.

Харлан зіставляв щойно одержану інформацію з власними проблемами, із власними планами дій. Після хвилинної розгубленості до нього знову повернулася колишня упевненість. Зрештою, нічого ж не змінилося, хіба що зміцнилося його особливе становище у Вічності, зросла його цінність як фахівця, збільшилися шанси зустріти Нойс.

Нойс!

Побий його Час, вони не посміють і пальцем до неї доторкнутися! Вона для нього найдорожча людина в світі. Проти неї всі ідеали Вічності — пуста фантазія, вони не варті її мізинця.


Опинившись у кабінеті Обчислювача Твісела, Харлан не міг пригадати, як він вийшов з їдальні, як потрапив сюди. Він розгублено озирався довкола, силкуючись зосередитися, побачити в реальному світлі численні предмети, що захаращували кабінет. Проте марно. Для нього й досі все навколишнє здавалося частиною якогось кошмарного сну.

Довгастий, охайний Твіселів кабінет сяяв порцеляновою білизною. Одна стіна від підлоги до стелі була заставлена обчислювальними блоками, що разом складали найбільший Кібермозок, який був у приватному користуванні, й чи не найбільший у всій Вічності. Стіну навпроти заповнювали котушки плівок із довідковими даними. Між цими двома стінами залишався невеличкий прохід завширшки з коридор, перегороджений письмовим столом і двома кріслами. Стіл був завалений фонограмами, фільмоскопами, іншим приладдям, окрім якого стояв тут незвичайний предмет, і Харлан ніяк не міг второпати його призначення, поки Твісел не кинув туди недопалок.

Недопалок безгучно спалахнув, а тим часом Твісел із спритністю фокусника встиг уже дістати нову сигарету.

«А тепер настав час рішучих дій», — подумав Харлан.

Він заговорив надто голосно й надто агресивно, ніж, може, треба було:

— В мене є дівчина. Вона з 482-го…

Твісел спохмурнів і швидко замахав руками, немов хотів відмахнутися від неприємної розмови.

— Знаю, знаю. Їй нічого поганого не зроблять. І тобі також. Все буде гаразд. Я потурбуюсь.

— Ви хочете сказати?..

— Я вже сказав — мені все відомо. Якщо тебе тільки це хвилює, заспокойся.

Харлан дивився на старого, мов заворожений. Оце й усе? Він не раз ретельно обмірковував можливості своєї могутньої влади, однак не сподівався, що вони так просто підтвердяться.

Твісел уже провадив далі:

— Дозволь розповісти тобі одну історію, — почав він таким тоном, ніби розмовляв з Учнем. — От ніколи не подумав би, що доведеться тобі її розказувати. Хоч, може, й зараз нема в цьому особливої потреби, але своїми дослідженнями, своєю прозорливістю ти заслуговуєш на мою розповідь.

Він на мить замовк і з цікавістю зиркнув на Харлана.

Попередня
-= 53 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!