Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Кінець Вічності

— Ти знаєш, мені й досі не віриться, що ти дійшов цих висновків самостійно.

Він знову помовчав трохи, і повів далі:

— Чоловік, якого більшість Вічних знає як Віккора Малансона, залишив після себе нотатки про своє життя. Не зовсім щоденник, і не зовсім біографія. Ті записи, скоріш за все — своєрідний заповіт, адресований Вічності, що, як він знав, почне колись існувати. Рукопис зберігався у спеціальному контейнері, в якому було зупинено Час, і відкрити його могли тільки Обчислювачі Вічності. Нотатки лежали там незаймані протягом трьох Сторіч, аж поки було створено Вічність і Старший Обчислювач Генрі Уодсон — перший з великих Вічних — відкрив контейнер. Відтоді рукопис як таємний документ передавався у спадок протягом багатьох поколінь одним із Старших Обчислювачів його наступникові, аж поки потрапив до моїх рук. Рукопис дістав назву «Мемуари Малансона».

В них розповідається про життя чоловіка на ім’я Брінзлі Шерідан Купер, який народився в сімдесят восьмому Сторіччі і був прийнятий до Вічності у свої двадцять три роки, вже після того як майже рік був одружений, хоча не мав дітей.

Вступивши до Вічності, Купер вивчав математику під керівництвом Обчислювача на ім’я Лабан Твісел і Первісну соціологію, яку викладав йому Технік на ім’я Ендрю Харлан. Після того як Купер грунтовно оволодів обома дисциплінами ще й вивчив основи темпоральної механіки, його послали в двадцять четверте Сторіччя, щоб ознайомити з найновішими досягненнями математики Первісного вченого на ім’я Віккор Малансон.

Опинившись у двадцять четвертому, Купер почав поступово призвичаюватися до нового оточення. В цьому йому багато допомогли лекції Техніка Харлана і особливо слушні поради Обчислювача Твісела, який із неймовірною прозорливістю передбачив ті проблеми, що з ними довелося зустрітися Куперові.

Через два роки Куперові вдалося знайти Віккора Малансона — відлюдкуватого дивака, який не мав ні рідних, ні друзів і жив самотньо у хижі, що загубилася в глушині Каліфорнійських лісів. Та попри все Малансон був обдарований сміливим і нешаблонним розумом. З часом Купер подружився з ним і поступово привчив його до думки, що перед ним посланець з майбутнього. Після цього Купер почав навчати Малансока найновіших розділів математики.

Минав час, Купер вивчив вдачу свого підопічного, його звички, пристосувався до несподіваних змін у його настрої. У побуті їм доводилося користуватися електричними приладами, які живилися енергією від примітивного дизельного електрогенератора з допомогою дротів. Про спрямовані енергопромені там не могло бути й мови.

Навчання посувалося повільно, і Купер пересвідчився, що в нього немає блискучого педагогічного таланту. Малансон ставав дедалі похмуріший, дедалі недовірливіший, часто усамітнювався, а одного дня нагло помер, упавши в каньйон, що перетинав ту дику гірську місцевість. Кілька тижнів Купер перебував у страшенному розпачі, йому здавалося, що загинула вся робота, якій він присвятив життя, а може, й сама Вічність. І тут Купер зважився на відчайдушний крок. Він не повідомив про смерть Малансона, натомість, залишившись у двадцять четвертому Сторіччі, заходився будувати із підручних матеріалів генератор Темпорального Поля.

Як йому це вдалося — для нас не має ніякого значення. А тому про подробиці не розповідатиму. Головне в тому, що, виявивши неабияку винахідливість і терпіння, він успішно завершив цю важку й нудну роботу. Побудувавши генератор, Купер повіз його до Каліфорнійського технологічного інституту, куди кілька років тому збирався послати Малансона.

Як далі розгорталися події, ти знаєш ще із шкільної лави. Знаєш, що його зустріли з недовірою, навідріз відмовили йому, запроторили в психіатричну лікарню, звідки він утік, мало не загубивши свій генератор. Знаєш, як йому допоміг власник кав’ярні, ім’я якого залишилося для нас невідомим, але який став одним з героїв Вічності, і як Купер продемонстрував професорові Цимбалісту експеримент, в якому біла миша рухалася туди й сюди в Часі. Я не набридатиму тобі цими загальновідомими подробицями.

Зрештою Купер привласнив ім’я Віккора Малансона, оскільки це робило його уродженцем двадцять четвертого Сторіччя й давало свободу для діяльності. Труп справжнього Малансона так і не знайшли.

Решту життя Купер присвятив незначному вдосконаленню свого дітища і в співробітництві із вченими Інституту побудував ще кілька генераторів. Та далі він не пішов. Він не міг написати рівнянь Лефевра — для того щоб їх зрозуміли, математика мала б розвиватися ще триста років. Купер не міг навіть натякнути, звідки він — йому б ніхто не повірив. Йому не можна було зробити більше, ніж свого часу зробив справжній Віккор Малансон.

Попередня
-= 54 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!