Слава ЗСУ!

Твісел із жахом утупився в Харлана. Його обличчя зблідло й прибрало нездорового землистого відтінку, губи тремтіли.

— Уявлення не маю, де зараз Купер, — вів далі Харлан. — Він загубився у Первісних Сторіччях. Коло розірвано. Розплавивши запобіжник, я думав, що все скінчиться в нульову мить. Але це несерйозно. Доведеться чекати. Настане така мить у біочасі, коли Купер зрозуміє, що потрапив не в те Сторіччя, коли він зробить щось таке, що суперечитиме мемуарам, коли він…

Харлан урвав фразу й засміявся хрипким силуваним сміхом.

— А хіба не однаково? Все це тільки відстрочка, поки Купер остаточно розірве коло, здійснивши якусь непоправну помилку. І вже не зупиниш його. Хвилини, години, дні. Хіба не однаково? Коли відстрочка закінчиться, Вічність припинить своє існування. Ви чуєте мене? Це буде кінець Вічності.

Розділ 14

ДАВНІЙ ЗЛОЧИН

— Навіщо? Навіщо ти це зробив? Що тебе штовхнуло на цей вчинок?

Твісел безпорадно перевів погляд зі шкали на Харлана; безвихідь і розгубленість, що пролунали в голосі, немов у дзеркалі, відбилися в його очах.

Харлан підвів голову й промовив тільки одне слово:

— Нойс!

— Жінка, яку ти забрав у Вічність? — запитав Твісел.

Харлан гірко всміхнувся й змовчав.

— Але до чого тут вона? — дивувався Твісел. — О всемогутній Часе, я не розумію тебе, мій хлопчику.

— А що тут розуміти? — спалахнув Харлан. — Не прикидайтесь дурнем! Так, була в мене жінка. Ми обоє були щасливі. Ми нікому не заважали. А тепер її викреслили з нової Реальності. Вона не існує. А вам байдуже, ви таке можете зробити з кожним.

Твісел марне намагався вставити слово.

— Адже у Вічності свої закони, скажете ви, — гнівно кричав Харлан. — О, знаю ці закони! Любовні зв’язки вимагають дозволу; любовні зв’язки вимагають точного розрахунку; любовні зв’язки мають бути узаконені; любовні зв’язки — річ ризикована. Що ви задумали зробити з Нойс по завершенні проекту? Посадити в приречену на катастрофу ракету? Чи виділити їй тепленьке місце спільної коханки знатних Обчислювачів? Не вийде! Тепер вашим планам каюк!

Сповнений відчаю, він закінчив свою тираду, і Твісел квапливо підійшов до відеофону. Очевидно, передавач уже ввімкнули.

— Говорить Твісел. Вхід у приміщення суворо заборонено, — сказав він беззаперечним тоном. — Усім без винятку. Вам зрозуміло? Тоді виконуйте! Мій наказ стосується і членів Ради Часів. Їх — насамперед.

Він знову повернувся до Харлана й задумливо сказав:

— Вони виконають мій наказ, оскільки я найстаріший член Ради, а ще тому, що мене вважають диваком. Я для них — такий собі химерний чудакуватий дідуган, і вони не перечать мені.

На якусь хвилю він замовк, поринувши в роздуми. Тоді підвів голову й пильно подивився на Харлана. — І ти вважаєш мене диваком?

У цю мить Твісел був схожий на маленьку зморщену мавпочку.

«О всемогутній Часе, таж він і справді не при повному розумі! — подумав Харлан. — Він збожеволів від потрясіння».

Приголомшений думкою, що залишився наодинці з божевільним, Харлан мимоволі відсахнувся назад. Та одразу опам’ятався. Якщо Твісел і божевільний, то не треба забувати, що він немічний дід, а до того ж незабаром настане край навіть і божевіллю.

Незабаром? А чому не одразу? Чому відстрочено кінець Вічності?

— Ти не відповів мені, — тихим, скрадливим голосом сказав Твісел. У нього в руці не було звичної сигарети і, здавалось, він не збирався діставати її. — Невже і ти вважаєш, що я дивак? Мабуть, так. Бо коли б ти вважав мене своїм другом, а не химерним, дивакуватим дідом, то поділився б зі мною своїми сумнівами. І не було б цієї дикої вихватки.

Харлан спохмурнів. Он що! Цей божевільний вважає, що схибнувся він, Харлан.

— Я при своєму розумі і зробив правильно, — сердито буркнув Харлан.

— Але ж я сказав тобі, що дівчині нічого не загрожує, — промовив Твісел.

— А я, немов останній дурень, повірив вам. Бо тільки дурень може повірити у справедливе ставлення Ради до Техніка.

— А хто тобі сказав, що про це знає Рада?

— Фінджі знав усе до подробиць, і він вибовкав.

— А як ти довідався?

— Вирвав у Фінджі зізнання під дулом випромінювача. Зброя зрівняла нас у званнях.

— Ти і це зробив тим самим випромінювачем? — Твісел показав на шкалу часометра, над якою нависали бульбашки плавленого металу.

— Атож.

— Та й наробив же він лиха, — сказав Твісел і вже різким тоном додав: — А знаєш, чому Фінджі переклав цю справу на Раду, замість того щоб самому розібратися в ній?

— Тому що він ненавидить мене і вирішив діяти напевно. Йому потрібна Нойс.