Слава ЗСУ!

В Харлана аж запаморочилося в голові від тієї легкості, з якою Твісел пробирався крізь джунглі «парадоксів» Часу. Він тільки похитав головою.

— Нічого такого я не пригадую, — сказав він.

— Гаразд. А тепер скажи мені, де ти зберігаєш свою колекцію журналів?

— Я збудував спеціальну бібліотеку в Секції Два, скориставшись особливим становищем Купера.

— Чудово, — сказав Твісел. — Ходімо туди. Негайно.

У бібліотеці Твісел спочатку зацікавлено оглянув старовинні оправлені томи, тоді зняв один з полиці. Вони були такі старі, що довелося просочити папір спеціальним розчином. Потріскуючи, аркуші розламувалися в Твіселових руках від необережних рухів.

Харлан невдоволено поморщився. Іншим разом він звелів би Твіселові відійти від полиць, незважаючи на звання Обчислювача.

Старий напружено проглядав крихкі сторінки й безгучно ворушив губами.

— Оце і є та сама англійська мова, про яку так часто згадують лінгвісти? — запитав він, постукавши пальцем по сторінці.

— Атож, англійська, — пробурмотів Харлан.

Твісел поставив том на полицю.

— Громіздка штука й незручна для користування.

Харлан стенув плечима. Певна річ, у переважній більшості Сторіч, охоплених Вічністю, в ужитку були фільмокниги. У деяких, розвиненіших Сторіччях, застосовували записи на молекулярному рівні. І все ж друковані на папері книги не були нечуваною дивиною.

— Друкувати книги було дешевше й простіше, ніж виготовляти плівки, — сказав Харлан.

Твісел потер рукою підборіддя.

— Цілком можливо. Почнемо пошуки?

Він дістав з полиці другий том, розгорнув на першій-ліпшій сторінці й одразу прикипів очима до тексту.

«Невже він розраховує на несподіваний успіх?» — подумав Харлан.

Перехопивши здивований погляд Харлана, Твісел, здавалося, прочитав його думки, бо враз почервонів і поставив книгу на місце.

Харлан узяв з полиці перший том, датований 1925-м роком, і почав повільно гортати сторінки. Все його тіло застигло в напруженій позі — рухалися тільки очі й права рука.

Через певні проміжки біочасу, які здавалися Харланові цілою вічністю, він підводився і, бурмочучи щось собі під ніс, діставав черговий том. В ці короткі інтервали поряд нього неодмінно з’являлася чашечка кави або бутерброд.

Харлан важко зітхнув:

— Ваша присутність тут необов’язкова.

— Я тобі заважаю?

— Ні.

— Тоді я залишусь, — пробурмотів Твісел.

Поки Харлан переглядав журнали, Твісел, мов неприкаяний, тинявся з кутка в куток, час від часу підходив до полиць і безпорадно роздивлявся корінці книг. Одна за одною догоряли сигарети, обпікаючи йому пальці, але він не чув болю.

Біодень закінчився.

Сон був короткий і тривожний. Вранці, в перерві між гортанням томів, Твісел, відсьорбнувши ковточок кави, задумано промовив: — Іноді мені здається дивним, чому я не відмовився від звання Обчислювача після того, як… ну, ти знаєш, що я маю на увазі.

Харлан кивнув головою.

— Мені хотілося відмовитись, — вів далі старий. — Страх як хотілося. Цілі біомісяці я плекав надію, що більше не матиму справи із Змінами. У мене з’явилася хвороблива відраза до них. Я навіть почав задумуватися над тим, чи взагалі вони потрібні. Просто дивовижно, до чого можуть довести людину емоції.

Ти добре знаєш Первісну історію, Харлане. Знаєш, що вона собою становить. Її Реальність розвивалася сліпо по лінії максимальної ймовірності. І коли максимальна ймовірність означала епідемію чуми або десять Сторіч рабства, занепад культури або… давай підшукаємо щось справді паскудне… або навіть атомну війну, якщо тільки вона була можлива в Первісну епоху, то — побий його Час! — це відбувалося. Люди не могли відвернути катастрофи.

Вони навчилися відвертати її тільки після заснування Вічності. Починаючи з двадцять восьмого Сторіччя, подібні явища не трапляються. Ми піднесли нашу Реальність на такий рівень загального благоденства, про який у Первісні Часи люди навіть не мали уявлення. Такого рівня можна було досягти тільки завдяки Вічності, оскільки ймовірність його надзвичайно мала.

«Чого він домагається? — присоромлено подумав Харлан. — Щоб я ще швидше працював? Я і так вибиваюся із сил».

— Коли ми зараз упустимо нагоду, — вів далі Твісел, — то Вічність зникне і, очевидно, назавжди. Я цілком певен: в такому разі відбудеться грандіозна зміна всієї Реальності у бік максимальної ймовірності. А це призведе до атомної війни й загибелі людства.

— Краще я візьму черговий том, — сказав Харлан.

— Як ще багато залишилося, — розгублено промовив Твісел під час наступної перерви. — Чи не можна проглядати їх швидше?