Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Кінець Вічності

— Скажіть, як це робити, — відповів Харлан. — Мені здається, що я повинен переглянути кожну сторінку від початку до кінця. А як переглядати ще швидше?

Харлан не переставав методично гортати сторінки.

— Все, — сказав він нарешті. — Літери зливаються перед очима, пора спати.

Закінчився другий біодень.


На третій біодень пошуків о 10 годині 22 хвилини за єдиним біочасом Харлан жадібно вп’явся очима в сторінку і тихо сказав:

— Ось воно.

— Що? — не зрозумів його Твісел.

Харлан підвів голову: на його обличчі відбився подив.

— Я не вірив в успіх. Знаєте, я ніколи по-справжньому не вірив в успіх, а ваші розмірковування про журнали та рекламні оголошення здавалися мені пустою балаканиною.

Нарешті Твісел збагнув, у чім річ.

— Ти знайшов його!

Він кинувся до Харлана й тремтячими пальцями судомно вчепився в том.

Харлан вихопив у нього книгу й притьмом загорнув її.

— Хвилиночку! — сказав він. — Самі ви не знайдете. Навіть коли я вам покажу сторінку.

— Що ти накоїв? — скрикнув Твісел. — Адже ти загубив його.

— Ні, не загубив. Я знаю, на якій воно сторінці. Але спершу…

— Що спершу?

— Обчислювачу Твісел, — сказав Харлан, — нам ще треба з’ясувати одну дрібничку. Ви сказали, що мені повернуть Нойс. Хай тоді приведуть її до мене. Я хочу її бачити.

Твісел здивовано витріщився на Харлана; його рідке сиве волосся скуйовдилося й стирчало в усі боки.

— Ти жартуєш?

— Ні, — гостро відповів Харлан. — Мені, не до жартів. Ви обіцяли, що все залагодите… Може, ви жартували? Нойс повинна бути зі мною. Ви обіцяли.

— Авжеж, обіцяв. І я виконав свою обіцянку.

— Тоді покажіть мені її живу й неушкоджену.

— Знаєш, я ніяк не зрозумію тебе. То ж не я заховав її. Ніхто її від тебе не ховає. Вона й досі там, у далекому майбутньому, про яке Фінджі говорив у своєму донесенні. О всемогутній Часе! Я ж тобі сказав, що їй нічого не загрожує.

Харлан напружено втупився в старого й промовив здушеним голосом:

— Не грайтеся словами. Гаразд, вона в далекому майбутньому, і їй нічого не загрожує. А що мені з цього? Зніміть темпоральний бар’єр із 100 000-го…

— Що зняти?

— Бар’єр. Капсула не проходить крізь нього.

— Ти мені ніколи про це не казав, — обурився Твісел.

— Хіба?

Харлан був украй здивований. Хіба він не казав Твіселові про бар’єр? Адже він тільки про це й думав. Невже не прохопився жодним словом? Харлан ніяк не міг пригадати. До нього знову повернулась рішучість.

— Гаразд, — твердо промовив він. — Вважайте, що я сказав вам зараз. Зніміть бар’єр.

— Але ж це неможливо. Бар’єр проти капсули? Темпоральний бар’єр!

— Ви хочете сказати, що не ставили його?

— Присягаюсь Часом, не ставив!

— Тоді… тоді… — Харлан відчув, що блідне. — Виходить, капсульні шахти заблокувала Рада. Їм усе було відомо, й вони вирішили діяти незалежно від вас. В такому разі, — присягаюсь Часом і Реальністю! — їм самим доведеться пошукати і це оголошення, і Купера, Малансона, і все, що залишиться від Вічності. Дідька лисого вони знайдуть!

— Стривай, стривай! — Твісел у відчаї схопив Харлана за лікоть. — Візьми себе в руки. Подумай сам, мій хлопчику. Рада не ставила бар’єра.

— Але ж він стоїть.

— Вони не могли поставити такого бар’єра. Ніхто не міг. Це неможливо теоретично.

— Ви, мабуть, не знаєте всієї теорії. Бар’єр існує.

— Я знаю більше за будь-кого із членів Ради. Така річ неможлива.

— Однак бар’єр існує.

— Коли це справді так… І Харлан раптом помітив в Твіселових очах такий невимовний жах, якого не було навіть тоді, коли він уперше почув, що Купер потрапив не в те Сторіччя і що над Вічністю нависла загроза загибелі.

Розділ 16

ПРИХОВАНІ СТОРІЧЧЯ

Ендрю Харлан неуважно спостерігав роботу Обслуги. Ці люди чемно не помічали його, бо він був Технік. За звичайних обставин Харлан і не глянув би на них: велике діло — обслуга! Однак тепер, дивлячись на них, Харлан, уражений своїм горем, раптом спіймав себе на думці, що він заздрить їм.

То був обслуговуючий персонал із Управління міжчасових перевезень. Про це свідчила темнувато-сіра уніформа з чорною нарукавною нашивкою, на тлі якої вирізнялась червона зигзагоподібна стріла. З допомогою складної апаратури вони перевіряли капсульні двигуни і ступені свободи уздовж капсульних шахт. Харлан знав, що їхні теоретичні знання темпоральної механіки невеликі, однак свою справу вони знали досконально.

Харланові не доводилося стикатися з представниками Обслуги, коли він був ще Учнем. Щиро кажучи, йому й не хотілося знайомитися з ними. В Обслугу приймали тих Учнів, які не склали екзаменів. «Неспеціалізована професія», як її делікатно називали, була тавром провалу, й Учні всіляко намагалися уникати її.

Попередня
-= 73 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!