Слава ЗСУ!

— Може, ти мені скажеш, — почав він. — Ти у нас фахівець із Первісної історії. Скільки часу в Первісний період існувала людина?

— Десять тисяч Сторіч, — відповів Харлан. — А може, й п’ятнадцять.

— Так. І за цей час мавпоподібна істота перетворилася на гомо сапієнс. Правильно?

— Авжеж. Це всім відомо.

— Тоді усім має бути відомо, що еволюція розвивалася досить швидко. Всього за п’ятнадцять тисяч Сторіч від мавпи до людини. — І що ви цим хочете сказати?

— А те, що я, наприклад, народився в 30 000-му Сторіччі…

Харлан мимохіть здригнувся. Він і досі не знав, з якого Сторіччя Твісел родом і ніколи не чув це від жодного із Вічних.

— Я народився в 30 000-му, — знову повторив Твісел, — а ти в 95-му. Проміжок між нашими Сторіччями двічі більший, ніж увесь час існування людства в Первісний період, а чим ми відрізняємося один від одного? Я народився без апендикса, і в мене від природи на чотири зуби менше. На цьому анатомічні відмінності закінчуються. Обмін речовин у нас майже однаковий. Найбільша різниця полягає в тому, що твій організм може синтезувати стероїдні ядра, а мій не може, тому для мене необхідний холестерин, а ти можеш без нього обійтись. У жінки з 575-го народилася від мене дитина. Як бачиш, з часом мало що змінилося в людській природі.

На Харлана Твіселові розмірковування не справили особливого враження. Він ніколи не сумнівався в тому, що людина в принципі залишається однаковою в усіх Сторіччях. Для нього це був один з тих очевидних житейських фактів, які не вимагають доказів. — Існують також інші істоти, які не зазнали змін за мільйони Сторіч, — сказав Харлан. — Їх не так багато. Залишається фактом і те, що еволюція людини припинилася одночасно із заснуванням Вічності. Що це, збіг обставин? Цими питаннями у нас не цікавляться, за винятком таких, як Сеннор, але я ніколи не був Сеннором. Я не вірю в абстрактне теоретизування. Коли якісь докази не можна перевірити з допомогою Кібермозку, то Обчислювач не повинен гаяти на них часу. І все-таки колись у юності я замислювався…

«Над чим? — подумав Харлан. — Що ж, послухаймо».

— Я намагався уявити собі, якою була Вічність одразу після свого заснування. Вона простягалась усього на декілька Сторіч від 30-го до 40-го й переважно займалась торгівлею. Її цікавили проблеми відновлення лісів на оголених площах, транспортування між Сторіччями родючих грунтів, прісної води, хімікатів. Життя було просте в ті дні.

Проте згодом ми відкрили можливість Змін Реальності. Старший Обчислювач Генрі Уодсмен у притаманній йому драматичній манері відвернув війну, зіпсувавши гальма в автомобілі одного конгресмена. Відтоді Вічність дедалі більше й більше зміщувала центр своєї ваги від торгівлі до Зміни Реальностей. Чому?

— Причина відома всім, — сказав Харлан. — Удосконалення людського суспільства.

— Так, так. Іноді я теж так думаю. Але зараз я веду мову про свої кошмари. А що, коли існує й інша причина, невисловлена, підсвідома? Людина, котра проникне в безмежно далеке майбутнє, зможе зустріти там людей, що настільки випередили її в своєму розвитку, наскільки вона сама відійшла від мавпи. А чому б і ні?

— Можливо. Але люди залишаються людьми… — …навіть і в 70 000-му. Авжеж, я знаю. Але чи не пов’язано це з нашими Змінами Реальності? Ми вилучили незвичайне. Навіть безволосих сучасників Сеннора і то взяли під сумнів, а вони ж ні в чому не винні й нікому шкоди не роблять. А що, коли ми, попри всі наші чесні й щирі наміри, зупинили еволюцію людини тільки тому, що самі’ не хочемо зустрітися з надлюдьми?

Однак і ці слова не викресали іскри в Харлановій душі.

— Ну, зупинили, — відповів він. — А яке це має значення?

— А що, коли надлюди все-таки існують у недосяжному для нас майбутньому? Ми контролюємо тільки до 70 000-го. Далі лежать Приховані Сторіччя. Чому вони Приховані? Чи не тому, що проеволюціоноване людство не хоче мати з нами справи й відгородилися від нас? А може, то ми не хочемо мати з ними справи, і, зазнавши невдачі при першій спробі пробитися у їхній Час, відмовилися від усіх подальших домагань? Я не хочу сказати, що ми свідомо керувалися такими міркуваннями, але свідомо чи підсвідомо — ми ними керуємося.

— Припустімо, що так і є, — похмуро сказав Харлан. — Вони недосяжні для нас, а ми — для них. Ну й що ж? Живи сам і дай жити іншим.

Твісела, здавалось, аж пересмикнуло від останньої фрази.

— Живи сам і дай жити іншим. Але ж ми не дотримуємося цього правила. Ми викликаємо зміни. Вони поширюються лише на декілька Сторіч і поступово згасають завдяки інерції Часу. Пам’ятаєш, Сеннор за сніданком говорив про цю проблему, як про одну з нерозгаданих таємниць. Йому слід було б сказати, що всі одержані відомості — гола статистика. Деякі зміни поширюються на більше число Сторіч, ніж решта. Теоретично окремі Зміни можуть торкнутися будь-якої кількості Сторіч — ста, тисячі і навіть сотні тисяч. Люди із Прихованих Сторіч можуть знати про це. А що, коли вони потерпають, що одного дня якась Зміна докотиться до них аж у 200 000-е?