Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Кінець Вічності

Він мав рацію. Ти і не існувала в ній. Ти була прибульцем з далекого майбутнього й маніпулювала мною і Фінджі також у своїх власних цілях.

— Ендрю…

— Все збігається. Який я був сліпий! Книга в твоїй домашній бібліотеці називалася «Соціальна й економічна історія». Вже тоді це мене здивувало. Вона була тобі потрібна, — правда ж? — щоб, вивчивши її, якнайкраще пристосуватися до того Сторіччя. І ще одне. Пам’ятаєш нашу поїздку в Приховані Сторіччя? Це ти зупинила капсулу в 111 394-му. Ти зупинила її точно розрахованим, упевненим рухом… Де ти навчилася управляти капсулою? Адже, судячи з усього, це була твоя перша подорож у капсулі. До речі, чому в 111 394-му? Це що, твоє рідне Сторіччя?

— Навіщо ти взяв мене з собою в Первісну епоху, Ендрю? — тихо спитала вона.

— Щоб захистити Вічність! — несподівано зірвався він на крик. — Важко передбачити, що ти могла б там іще накоїти. А тут ти безпорадна, бо я розкусив тебе. Признайся, що це правда. Признавайся!

У пароксизмі гніву він замахнувся на неї. Вона й не поворухнулася. На її обличчі відбився цілковитий спокій. Вона здавалася прекрасною статуєю, виліпленою із теплого воску. Піднята рука Харлана застигла в повітрі.

— Признавайся! — повторив він.

— Хіба ти сумніваєшся у своїх висновках? Та й яке це має для тебе значення, признаюсь я чи ні?

Харлан відчув, як знов у ньому закипає лють.

— Признавайся, щоб я потім не відчував ні каяття, ні жалю.

— Каяття?

— Нойс, я прихопив із собою анігілятор і маю намір убити тебе.

Розділ 18

ПОЧАТОК БЕЗМЕЖНОСТІ

Харлан тримав у руці анігілятор, націлений на Нойс.

А в глибині його душі знову заворушилися сумніви, нерішучість підточувала його замір.

Чому вона не відповідає? Що приховується за цією незворушною позою?

Хіба він може вбити її?

Хіба можна залишати її серед живих?

— Чого ж ти мовчиш? — хрипко сказав він.

Вона склала руки на колінах і ще спокійніше глянула йому в очі, немов не помічаючи націленого на неї анігілятора. В її відчуженні просвічувалася якась таємнича, майже містична сила. А коли вона нарешті заговорила, голос її здався Харланові чужим.

— Ти хочеш убити мене зовсім не через те, щоб урятувати Вічність, — сказала вона. — Адже ти міг би оглушити мене, зв’язати мені руки й ноги й залишити тут, у печері, а на світанку вирушити в дорогу. Або взяти з собою, а потім кинути напризволяще посеред пустелі. Або ж міг би попросити Твісела потримати мене у Вічності під замком до твого повернення з Первісної епохи. Але ж ні, тільки моя смерть задовольнить тебе, бо ти вважаєш, що я зрадила тебе, заманила в свої любовні тенета для того, щоб штовхнути тебе на зраду Вічності. Це помста за уражене самолюбство, а не справедлива кара, в чому ти так намагаєшся переконати себе.

Харлан аж знітився від почутого.

— А хіба ти не з Прихованих Сторіч, скажи мені?

— Так, я звідти. Чого ж ти не стріляєш?

Харланів палець затремтів на спусковій кнопці анігілятора. Він усе-таки вагався. Незважаючи на її зізнання, Харлан намагався виправдати Нойс, бо в душі його ще не згасло кохання до неї. Може, вона, доведена до відчаю, зумисне наговорює на себе, наражаючись на смерть? Може, це просто породжена відчаєм істерична бравада жінки, якою знехтував коханий чоловік?

Ні! Так могла поводити себе героїня фільмокниги, написаної в нудотно-солодких, сентиментальних традиціях 289-го, але тільки не Нойс. Вона не з тих, хто радо помирає на руках свого зрадливого коханця, немов підтята лілея.

Тоді чому вона так зневажливо сприймає його намір убити її? Чи не тому, що певна в своїх жіночих чарах, добре знає, що він не встоїть перед ними й вирішальної миті впаде до її ніг, пройнятий соромом?.

Удар влучив у ціль. Палець перестав тремтіти й уже твердо лежав на спусковій кнопці.

— Чого ж ти ждеш? — знову заговорила Нойс. — Може, моїх виправдань?

— А в тебе є ще й виправдання? — Харлан силкувався надати своєму голосу іронічного відтінку, та в душі зрадів нагоді відтягти час. Розмова віддалить його від тієї фатальної миті, коли він змушений буде глянути на розпростертий труп, змушений буде усвідомити, що його чарівна Нойс загинула від його ж руки.

Він знайшов виправдання своїй нерішучості: «Хай говорить, — гарячково подумав він. — Що більше вона розкаже про Приховані Сторіччя, то краще можна буде захистити Вічність».

Знайдений привід надав його нерішучості позірно твердої політики, і тепер він міг спокійно глянути в очі Нойс так, як вона дивилася на нього.

Нойс немов прочитала його думки.

Попередня
-= 82 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!