Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Кінець Вічності

— Тебе цікавлять Приховані Сторіччя? — запитала вона. — Якщо це буде моїм виправданням, то мені неважко розказати тобі про них. Хотів би ти, наприклад, дізнатися, чому людство зникло з лиця Землі після 150 000-го Сторіччя? Це тебе зацікавить?

Харлан не збирався ні випрошувати, ні купувати відомостей. У нього був анігілятор, і він твердо вирішив не показувати легкодухості.

— Кажи! — коротко наказав він й одразу почервонів, помітивши в неї на устах глузливу посмішку.

— Однієї чудової миті біочасу, перш ніж Вічність досягла віддалених Сторіч, перш ніж вона встигла дістатися 10 000-го, ми в нашому Сторіччі — ти мав рацію, це було 111 394-е Сторіччя — дізналися про її існування. Ми також уміємо подорожувати в Часі, але наші подорожі мають іншу мету. Замість того щоб переміщувати в Часі матеріальні об’єкти, ми віддаємо перевагу спостереженню минулих Сторіч. Тільки минулих.

Ми дізналися про виникнення Вічності випадково. Спочатку ми зробили розрахунки різних Реальностей і на підставі цих розрахунків перевірили ймовірність існування власної Реальності. Яке ж було наше здивування, коли ми побачили, що ця ймовірність надзвичайно мала. Як виникла наша практично неможлива Реальність? Питання було для нас дуже серйозне… Я бачу, ти не слухаєш, Ендрю. Тобі не цікаво?

Вона вимовила його ім’я з тією самою інтимною ніжністю, з якою вимовляла колись. Здавалося, цинічна фальш повинна вколоти його, розгнівати, але нічого такого він не відчув.

— Кажи, жінко, не гай часу, — відповів він, силкуючись бути твердим і непохитним. Він хотів урівноважити тепло й ласку, що прозвучали в її «Ендрю», холодним гнівом, вкладеним у своє звернення «жінко», і знову єдиною відповіддю на його різкість була ледь помітна посмішка.

— Ми розпочали пошуки в минулому й наштовхнулися на Вічність, яка дедалі більше розширювала свої кордони. І для нас стало очевидним, що в якийсь відрізок біочасу — в нас також є таке поняття, та ми називаємо його іншим терміном — наша Реальність була іншою. Ту Реальність, із максимальною ймовірністю існування, ми назвали Природним Станом. Нам стало ясно, що колись ми або принаймні наші Аналоги жили в Природному Стані. Ми тоді не знали й не могли знати, що собою являє цей Стан. .

Однак ми знали, що одна із здійснених Вічністю Змін поширилася на наше Сторіччя й вплинула на Природний Стан. Ми вирішили з’ясувати, що являє собою Природний Стан і при потребі повернутися до нього. Передовсім ми встановили карантинну зону, яку ви називаєте Прихованими Сторіччями, ізолювавши від Вічності Час, починаючи з 70 000-го Сторіччя. Цей панцир ізоляції мав захищати нас від подальших Змін. Він не гарантував абсолютної безпеки, зате давав змогу виграти час.

А потім ми зробили те, що заборонялося нашою етикою і культурою. Ми дослідили наше майбутнє. Нам необхідно було довідатися про долю людства в існуючій Реальності, щоб потім порівняти її з Природним Станом. З’ясувалося, що десь близько 125 000-го людство розкрило таємницю міжзоряних польотів. Люди навчились здійснювати стрибки через гіперпростір. Нарешті вони змогли досягти зірок.

Харлан слухав її виважені слова з дедалі більшою увагою. Що в її розповіді було правдою? Що було ретельно розрахованою спробою обманути його?

— Коли люди досягли зірок, — перебив він її, щоб струсити гіпнотичну чарівність її голосу, — вони покинули Землю. Наші вчені давно про це здогадалися.

— В такому разі ваші вчені просто помилилися. Людина пробувала покинути Землю. На жаль, ми не єдині жителі Галактики. Багато зірок мають свої планети. На деяких виникли навіть цивілізації. Щоправда, жодна з них не така давня, як наша, та поки людство залишалося сто двадцять п’ять тисяч Сторіч на Землі, молодші цивілізації обігнали нас і скорили Галактику.

Коли ми вийшли у космічний простір, скрізь у всесвіті вже стояли застережні знаки: «Зайнято! Не порушувати кордонів! Вхід заборонено!» І людству довелося відкликати назад свої розвідувальні загони і залишитися на Землі. Однак відтоді люди вже іншими очима почали дивитися на Землю: рідна планета стала для них в’язницею, оточеною безмежним океаном свободи… І людство вимерло!

— Одразу й вимерло? Нісенітниця! — сказав Харлан.

— Не одразу. Минули тисячі Сторіч. Людство ще довго існувало, але була втрачена мета, втрачений сенс буття, а натомість з’явилося гнітюче почуття безнадії. Врешті-решт почався спад народжуваності, що й призвело до вимирання. Ось що наробила ваша Вічність.

Харлан ладен був тепер захищати Вічність ще з більшим завзяттям.

— Пустіть нас у Приховані Сторіччя, — сказав він, — і ми все поправимо. Адже ми змогли добитися найвищого благоденства в освоєних нами Сторіччях.

Попередня
-= 83 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!