Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Кобзар 2000. Hard

- Диви на той берег! - казала вона мені. - Там місто. А ти туди допливеш?

- А як же! - хвалився я, хоча куди там - чотири кілометри, я стільки ніколи не плавав. Проте, якби знаття, що за це буде винагорода…

- А там, - вказував я пальцем, - живуть мої батько з матір’ю.

- А мої у Свердловську. Мати вийшла заміж, і я сюди тільки до бабуні їжджу.

- Підем увечері гуляти? - спитав я.

- А я тобі ще не набридла? - вона хитро посміхалася.

- Гайда! - сказав я. - Я тобі такі місця покажу!

Вона наче якийсь час вагалася, а потім покрутила головою:

- Ні, я ввечері не можу.

- Чому? - не зрозумів я. - Гайда!

- Ні, - вона стояла на своєму. І я зрозумів, що це останнє слово.

Тьху ти.

Ми розлучилися, коли сонце своїм краєм торкалося води. Вдома на мене чекала баба Муня із смачною вечерею.

- Нагулявся, котику?

Нагулявся. Я повечеряв, наївшись від пуза, але так і не знищивши всього, що стояло на столі.

- Щось ти зовсім погано став їсти, - похитала головою баба.

Я тільки хихотнув у відповідь, бо сміятися сили не мав - шлунок був повен смаженої риби, ковбаси, фаршированого перцю, помідорів, огірків та торішнього вина, що я ним потрошку запивав вечерю. Так, з набитим пузом, я пішов відлежуватись під вовка, і вовк зустрів мене тим самим холодним вогником в очах. Він дивився на село - ні, не видивлявся там щось, а просто дивився, вивчав, а може, спостерігав. Мені здалося навіть, що він дивиться трохи зверхньо, і не тільки тому, що стоїть вище, а ще й тому, що розуміє значно більше, ніж ті, за освітленими вікнами.

Я підморгнув вовкові і вклався з книжкою. Книжка виявилась нецікавою, але я більше був зайнятий перетравлюванням вечері, тому від цього не страждав.

- Вітюнчику! - до кімнати увійшла баба Муня. - Все лежиш, ясеню? А то б пішов, сьогодні у клубі танці.

Танці? Цікаво. Я ж зовсім забув про танці. Дійсно, тут же є клуб. От куди треба було запрошувати Христину, а я… Тю на мене. Треба було її запросити на танці, і вона б погодилась. У мені знову прокинувся ентузіазм. А що коли зараз піти її запросити, га? Дівчата рідко коли відмовляються потанцювати. Я підхопився і став одягати сорочку.

Цвіркуни на вулиці торохкотіли, як заведені. Сяяв місяць, а з моря віяло свіжим духом. Хата Христининої баби зустріла мене пітьмою та повною мовчанкою. Дарма я кричав та стукав, тільки собаку налякав. Певно, сплять, вирішив я і почалапав до клубу, слушно розміркувавши, що все одно треба розвідати, як там і що. А може, й щось інше відломиться, всяке буває. Я орієнтувався за звуком - у степу чутно далеко, та й апаратура в клубі була неслабка. Може, не дуже якісна, але її низькочастотне “бум-ца” було чути по всьому узбережжю. Чомусь знову згадався вовк на картині. Цікаво, а чому той горбатий намалював його коло лісу? Тут, здається, лісу далеко немає, та й урвищ… Може, він щось таке бачив колись?

Клуб містився у старезному величезному будинку. Що тут було колись - один Бог святий знає. Але зараз звідси гриміло та блимало різними кольорами.

Я зайшов у великі двері, приєднуючись до складного ритму сільської гулянки. І не встиг дійти до середини зали, як побачив її. Христина танцювала з міцним парубком, обійнявшись і схиливши голівку на плече. Я зупинився. Отак-так. Так от чому вона відмовлялася від зустрічей!

Хлопець був чорнявий, підстрижений за модою сторічної давності - спереду дуже коротко, ззаду - довгі пасма. Ну, звісно, мода ця сюди щойно дійшла. Мені той кавалер не здався приязним. Звичайний бик. І що вона в ньому знайшла? У мене всередині потрошку закипало. Тобто вона погребувала мною заради… І вдягнений він… ну що ти візьмеш з колгоспу? Е ні, так не піде.

- Ту-у на-айт… - заволали колонки, звіщуючи про кінець танку.

Кавалери і дами лускали насіння. Та Христина, здається, не помітила, що музики вже немає, вона так само притискалася до свого бугая.

Це вже занадто. Я на таке не згоден. Дочекавшись, поки завиє наступна пісня, я дійшов до танцюючих і поклав руку парубкові на плече.

- Ти дозволиш?

Моя ввічливість справила потрібне враження. Він розгубився. А я тим часом вийняв з його рук розгублену Христину і, міцно тримаючи за стан, повів по колу. Дівчина дивилась то мені в очі, то на свого кавалера.

- Віктор?

- Ні, - сказав я. - Віктор лишився на пляжі чекати, поки ти завтра прийдеш, - і подивився з докором.

Вона опустила очі.

Деякий час ми танцювали мовчки. Краєм ока я спостерігав за залою. Христинин парубок спочатку стояв серед кола, певно, отямлюючись, але потім шморгнув носом і рушив у куток. Там до нього приєднався ще один, теж пострижений під мавпу.

Попередня
-= 3 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.


Останній коментар

anonymous16572 07.11.2014

Тематично-легка містика, без зайвих жахів. Невеликий об'єм оповідань, не надто карколомний сюжет, "читабельний" стиль-все це дає підстави вважати даний збірник хорошим засобом забути на деякий час про життєві негаразди.


Додати коментар