Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Кобзар 2000. Hard

- Хворий, підкотіть рукав.

Вона стояла в самій шапочці, ще голіша від неї та від свого настовбурченого медичного знаряддя. Я скинув куртку з плеча і вільною здоровою рукою заходився пестити смагляві перса, спускаючись все нижче гладенькою теплою шкірою. Вона голила волосся внизу живота, і це збуджувало надзвичайно. Тут, серед медичних причандалів, Оленка виглядала настільки непристойно, наскільки це взагалі можливо, і я ледь втримався, щоб не кинутись на неї, як лев. Рука пестила ніжну шкіру, потрошку просуваючись вглиб. Оленка потерла мені плече ваткою і застромила голку. Це було насправді боляче. Я рефлекторно стиснув пальці, і очі її спалахнули, немов у кицьки. Вона натиснула на поршень, я ще звів пальці, і вона одним рухом випустила в мене весь вітамін Б шість. Корисні ліки, наче скальпель, розтинали тканини плеча. Зуби мої самі собою заскреготіли, і Оленка висмикнула шприц. Скосивши очі, я побачив, що на місці уколу швидко набрякає крапелька крові. І в наступну мить дівчина присмокталася до ранки довгим поцілунком. Я відступив на крок, не розтуляючи обіймів, і ми впали на кушетку.

Під час любощів вона так і не кинула цілувати моє плече, і навіть злегка покусувала його у ритм рухам. Цей довбаний Б шість лишав таке враження, що під шкірою розливається розпечений свинець. І щойно мій запал урвався, рука заболіла так, що аж несамохіть з горла вилетів стогін. Оленка подивилася на мене по-котячому зіщулившись та облизнула губи.

- Ти як? - спитала вона.

- Нормально, - збрехав я.

Насправді я почувався абсолютно ненормально. Треба кінчати укольні вправи, та й взагалі ну його на фіг, цей вітамін, такий болючий, краще хай Б дванадцять колють.

Щойно ми привели себе до ладу, двері процедурної прочинилися і на порозі виник Футболіст.

- А що це ви тут робите? - весело спитав він і сам собі засміявся.

- Заходьте, - сказала Оленка, показуючи на столик із звичайним знарядям для медичних тортур. - І вам зробимо.

Вона анікрихітки не знітилася і тільки прошепотіла мені на вушко:

- Ти що, двері не зачинив? Божевільний!

Я повернувся до палати, кульгаючи, якщо можна так висловитись, на ліву руку. І там уже роздивився, що крапочку уколу оточують червоні дрібні сліди від Оленчиних зубів. Я, напевно, довго вивчав цю картину, бо МизКумом долучився зі своїм ниттям:

- Боляче робить, сука. От у вихідні буде Людка, то та не так боляче, а ця - просто душу виймає.

- Рука важка, - несміливо підсумував Космонавт.

- Ой, така важка, хоч би всохла.

Не знаю, як там Оленчина, але моя рука дійсно була важка. Я взагалі почував себе виснаженим, наче весь ранок дрова рубав. Недарма кажуть, що кохання - то велика праця.

Футболіст повернувся до палати і хитро мені підморгнув. Я, щоправда, не був здатен розлютитись, але роздратувався добряче. От уже ці інтелігенти! - гірше за баб, тільки де запахне цікавим, зразу пхають носа. Від цього роздратування мене знов занудило, тому коли покликали обідати, я навіть не звівся з ліжка. Я уявив собі на хвилину незрівнянні пахощі пересмаженого маргарину і вирішив, що краще полежу.

- Ти не йдеш? - Космонавт зупинився і дзеленькнув чашкою об милицю.

- Та, - махнув я у відповідь.

- Він уже закусив, - значуще вишкірився Футболіст, і я його зненавидів.

Весь тихий час я просидів у палаті, а точніше пролежав, ні про що не думаючи. Рука потрошку вгамувалася і тепер тільки ледь піднивала на різких поворотах. Завтра попрошуся пропустити укол, або хоч у здорову руку для комплектності.

А коли наша каліч повернулася з прогулянки, я, навпаки, пішов дихати свіжим повітрям. Цигарки тхнули полином і не давали ніякого задоволення. Я примостився на тій самій лаві під акацією і спробував почитати, але погляд не міг зачепитися за текст. Сонце схилялося до добрію, робочий день скінчився і персонал потрошку потягся з парадного входу у напрямку автобусної зупинки. Я автоматично почав видивлятися знайому сукню і з півгодини не зводив очей з дверей лікарні, а коли звів, то побачив, що знайома сукня стоїть поруч зі мною.

- Когось виглядаєш? - Оленка знову була в темних окулярах, тому виразу очей розрізнити я не міг.

- Тебе, - зізнався я. Дивно, що при появі Оленки до руки повернувся ранішній біль.

- А чом не зайшов попрощатись?

Я не знайшов що сказати - не зізнаватися ж справді, що мене нудить від уколів. Але вона вже продовжила, не чекаючи на відповідь:

- Твій сусіда настукав на нас заввідділенням. Мені щойно зробили останнє попередження.

- Футболіст?

Вона засміялась. В окулярах відбивалися два сонечка і пересувалися разом з рухами її голови.

Попередня
-= 36 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.


Останній коментар

anonymous16572 07.11.2014

Тематично-легка містика, без зайвих жахів. Невеликий об'єм оповідань, не надто карколомний сюжет, "читабельний" стиль-все це дає підстави вважати даний збірник хорошим засобом забути на деякий час про життєві негаразди.


Додати коментар